12 дітей і віра в Україну: історія про військового медика Ольгу Семидьянову

Їй було 48. Вона боронила нашу країну до останнього, рятувала життя українським військовим.

Історія про військового медика Ольгу Семидьянову

Донька загиблої – Анна Семидьянова – розповідає: «Мама родом із Запоріжжя, була єдиною дитиною в родині. Заміж вийшла рано, а потім народила п’ятьох дітей – двох хлопців і трьох дівчат. Тоді велика родина перебралася до будинку в Марганці, де народилася ще одна дівчинка. А потім батьки вирішили змінювати світ на краще разом – узяти ще дітей із дитячого будинку. Так родина поповнилася ще шістьома «тяжкими» хлопчиками, скаліченими непростим минулим. Мама Оля опікувалася кожною своєю дитиною, жила ними».

У 2015 р. чоловік Ольги вирішив стати до лав добровольців «Правого сектора». Дружину покликав із собою.

«Вона була на стрільбищах, освоїла військову справу, загорілася цим і вирішила залишитися. За нею поїхала і я, де й зустріла свого чоловіка – теж військовослужбовця», – розповідає донька Юлія.

Юлії запропонували посаду кухаря, а мамі Олі – швачки, втім лише на папері. Насправді ж Ольга Семидьянова рятувала поранених, як бойовий медик. Передову майже не залишала, бо була певна: «Якщо ми не будемо там, то вони прийдуть у наші будинки».

Пані Олю відзначили орденом «Честь і слава за мужність та героїзм». Жінка ним дуже пишалася.

Від початку російської навали знову вирушила на фронт – рятувати життя тих, перед ким ми в боргу. Та своє не вберегла. Ольга Семидьянова загинула 3 березня на межі Донецької та Запорізької областей.

Жінка передчувала близьку смерть, тож за кілька годин до того відправила через знайомих наплічник із речами для діток. Написала, що дуже їх любить та їде в «гарячу» точку. Сили ворога на цій ділянці переважали, тож українські бійці йшли у відступ. Комбат попросив усіх жінок іти з передової, та Ольга залишилася зі своєю ротою до останнього.

Поховати маму Олю діти й досі не можуть через інтенсивні бої. Та попри найбільшу трагедію їхнього життя кажуть: «Вона для нас стала прикладом патріотизму та любові до своєї землі».

Приклад мами наслідувала не лише донька Юлія. Її старший брат став до тероборони, молодший – захищає Харків, ще одна сестричка – поліцейська в Запоріжжі. А тато продовжує боронити країну у складі тероборони.

«Наша мама гідна, щоб про неї складали пісні. За кількість справ, які вона зробила, за сльози, які пролила, за подаровані нею посмішки. Їй уже не болить… А ми маємо триматись і розуміти, що війна ще не закінчена», – каже Юля, донька загиблого військового медика.

«Уют» №12-13.23.03.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.