Актори-фронтовики

День Перемоги – це не тільки Велике свято, але одночасно і скорботний день, коли ми згадуємо про всіх тих, хто захищав нашу країну після оголошення війни. Батьків, дідів, і навіть артистів. Ми знаємо їх роботи в кіно. Але не знаємо про головну роль кожного з них – їхні ролі у Другій світовій війні.

На жаль, вони вже пішли з життя… Але залишилися у фільмах, у своїх ролях, у пам’яті людей…

Юрій Нікулін

Старший сержант Юрій Нікулін
Старший сержант Юрій Нікулін

18 листопада 1939 року, відповідно до сталінського указу про загальний військовий обов’язок, його призвали до армії. Служив Нікулін у військах зенітної артилерії під Ленінградом. Уже з перших днів Другої світової батарея Нікуліна відкрила вогонь по фашистських літаках, які проривалися до Ленінграда, закидали Фінську затоку глибинними мінами. У складі зенітної батареї Нікулін воював до весни 1943 року, дослужився до звання старшого сержанта.

Потім він двічі побував у госпіталі. Після одужання його направили до 72-го окремого зенітного девізіону під Колпіно. Перемогу Нікулін зустрів у Прибалтиці. Був нагороджений медалями «За відвагу», «За оборону Ленінграда» та «За перемогу над Німеччиною».

Володимир Басов

Капітан Володимир Басов
Капітан Володимир Басов

Улітку 1941 року Басов прийшов до ВДІКу, щоб дізнатися правила прийому до цього навчального закладу. Йому пояснили, які документи для цього потрібні, які іспити доведеться подолати. Пішов, твердо впевнений у тому, що обов’язково вступить. Але в його плани раптово втрутилася війна.

Додавши один рік в анкетних даних, у 1942 році Басов добровольцем пішов на фронт. 9 травня 1945 року зустрів у званні капітана з безліччю бойових нагород і поранень. Тяжка контузія, отримана на фронті, давала про себе знати все життя: у мирному житті у Басова увесь час боліли очі, і йому доводилося регулярно лікуватися.

Басов ніколи не хизувався бойовими заслугами й узагалі про фронт не розповідав, хоча був нагороджений однією з найпочесніших фронтових нагород: орденом Червоної Зірки.

Війну він закінчив на посаді заступника начальника оперативного відділу 28-ї окремої артилерійської дивізії прориву резерву Головного командування. Мав усі шанси залишитися на військовій службі і зробити блискучу кар’єру, проте вважав за краще кіно.

Інокентій Смоктуновський

Сержант Інокентій Смоктуновський
Сержант Інокентій Смоктуновський

У січні 1943-го Смоктуновський вступив до військового училища, але там не затримався. За те, що він у навчальний час збирав залишки картоплі в полі, його відправили на фронт – у саме пекло, на Курську дугу. Йому довелося брати участь у форсуванні Дніпра, визволенні Києва. Під час наступу на Київ частина, в якій служив Смоктуновський, потрапила в оточення. В одному з боїв під Житомиром Смоктуновський був захоплений у полон, через місяць утік, поневірявся по лісах. Близько села Дмитрівка його, помираючого від виснаження, підібрала і сховала старенька жінка.

У лютому 1944-го Смоктуновський дістався до партизанів. Кілька місяців він воював у партизанському загоні ім. Леніна Кам’янець-Подільського з’єднання.

У травні 1944-го відбулося з’єднання партизанського загону з регулярними частинами Червоної Армії. У званні старшого сержанта, командира відділення автоматників 641-го гвардійського стрілецького полку 75-ї гвардійської дивізії Смоктуновський заслужив медаль «За відвагу» – другу в його біографії (першу, у 1943 р., йому вручили сорок дев’ять років по тому, після війни, на мхатівській виставі «Кабала святош» прямо в театрі).

Закінчив війну Інокентій Михайлович у німецькому містечку Гревесмюлене. За увесь час війни Смоктуновський жодного разу не був навіть поранений.

Анатолій Папанов

Старший сержант Анатолій Папанов під час війни
Старший сержант Анатолій Папанов

У перший же день війни 22 червня 1941 року пішов на фронт. Дослужився до старшого сержанта. У 1942-му був спрямований на Південно-Західний фронт. Там готувався великий наступ радянських військ. Під Харків стягнули кілька дивізій, усі вони потрапили в «котел». Німці перейшли в контрнаступ, радянські війська відступали до Сталінграда.

Двадцятирічний Папанов командував зенітною батареєю. Там він дізнався, що значить служити в батальйоні, який просить і не отримує вогню, був тяжко поранений у ногу, потрапив до госпіталю і в 21 рік вийшов з нього інвалідом.

«Хіба забути, як після двох із половиною годин бою з сорока двох осіб залишилося тринадцять?» – згадував Папанов.

Володимир Етуш

Фронтовик Володимир Етуш
Фронтовик Володимир Етуш

Коли почалася війна, він був студентом театрального училища. В останніх числах вересня 1941 року під час вистави «Фельдмаршал Кутузов» Етуш, нарахувавши в залі 13 осіб, вирішив, що його місце не в театрі. Наступного дня він записався добровольцем на фронт.

Спочатку вчився на курсах військових перекладачів у Ставрополі, потім потрапив до стрілецького полку. Воював у горах Кабарди та Осетії. Перший орден заслужив, обороняючи Грозний. Брав участь у визволенні Ростова-на-Дону.

«Донині пам’ятаю відчуття тяжкості ніг, – згадує Володимир Етуш. – Я воював на півдні, там чорнозем, і після дощу ноги ставали вдвічі чи втричі важчими».

У 1943 році під Токмаком у Запорізькій обл. був тяжко поранений і після комісований. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни І ступеня.

«Погляд часу» №19-07.05.2020

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *