Батько накрив собою сина, щоб уберегти від уламків снарядів
51-річний Олег і 25-річний Микита Хомюки боронили Україну з перших днів повномасштабного вторгнення, долучившись до складу 206-го батальйону територіальної оборони ЗСУ. Олег із позивним «Хома» та Микита з позивним «Турист» вибили з побратимами окупантів із Київської області, після чого воювали на Херсонщині, Миколаївщині. Невдовзі опинилися біля Бахмуту, де тривають пекельні бої за кожен метр української землі. Під час чергового обстрілу росіян батько накрив собою сина, проте снаряд розірвався біля їхніх голів. Вони загинули обидва. Разом. І спочиватимуть теж разом на Алеї Слави Лісового кладовища у рідному Києві.
– Олег за освітою будівельник, цій професії й присвятив життя. До повномасштабного вторгнення він разом із сином Микитою, надавали будівельні послуги разом, так званим сімейним підрядом, – із сумом розповів брат Олега Хомюка, військовий Юрій Самсон. – Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олег та Микита вирішили боронити країну. У брата хоча б був досвід служби у радянській армії на флоті, а ось племінник не мав його за певними медичними показниками. Проте це не зупинило їх у бажання бути корисними країні. Зрештою, тато та син потрапили до складу 206-го батальйону територіальної оборони ЗСУ, який був сформований у Києві й першим таким важливим завданням для нього стало звільнення Київщини – Бучі, Ірпеня, Гостомеля…
До Микити та Олега приєднався згодом і я, разом ми пройшли ці запеклі бої й неймовірно раділи тому, що захистили столицю, але разом із тим сумували за невинно вбитими. Олег та Микита воювали разом в одному взводі на посаді стрільців. А я був командиром відділення, у якому вони служили. То ж уся наша родина по чоловічій лінії виборювала таку бажану перемогу. Потім нас перекинули у Миколаївську область, де ми від квітня до серпня поступово рухалися до Херсону.
Пам’ятаю, як нам дали наказ займати нову посадку під час наступу, і Микита, як молодий та завзятий, швиденько викопав окоп. Я там собі щось рив. А поруч тато, в якого то виходило повільніше. То він, у першу чергу, кинувся допомагати батьку, бо чим швидше ти «закопаєшся», тим більше шансів вижити.
А коли Херсон майже було звільнено, батальйон вивели на ротацію. Тоді племінник Микита зацікавився розвідкою й пройшов навіть курси. Серед побратимів батько та син користувалися повагою, адже гідно проявляли себе в боях, завжди підставляли плече іншим. Олег мав позивний «Хома», Микиту ми називали «Турист». А все тому, що племінник обожнював мандрувати.
Пам’ятаю, як ще маленьким я його та молодшого брата Максима брав із собою у подорожі за кордон, звідки вони поверталися такими щасливими. І під час служби Микита не раз згадував ті моменти та казав, що як тільки переможемо ворогів, знову порине у мандри, бо мріяв побувати на всіх континентах. Після Херсонщини бійців відправили на Харківщину, а звідти вже на Донеччину – під Бахмут. Щодня позиції нещадно обстрілювались окупантами. Так сталось і 2 березня.
– Десь опівночі почався сильний бій, обстріл. І батько з сином передавали по рації, що по них працює дуже прицільно танк. Можливо й не один. Вони постійно передавали по рації, що обстріл збільшується за інтенсивністю, і просили підкріплення. Але не було можливості допомогти, й уже пізніше на похованні заступник командира роти розповів, що два танки було, працювала артилерія і міномети по тих позиціях. Бій дати Олег та Микита не могли, тому що це не був прямий контакт із ворогом. Так виглядало, коли знайшли їхні тіла, а їх довго не могли забрати через бої, що тато накрив собою сина, щоб якось уберегти від уламків цих обстрілів. Але, на жаль, не зумів…
У своєму останньому бою в обороні Бахмуту Олег та Микита Хомюки не залишили свої позиції і втрьох зі своїм командиром взводу Кирилом Пушкіним загинули в один день в одному окопі.
Юрій додає – попри біль та сум через втрату рідних, він відчуває гордість за них і разом із побратимами обіцяє помститися. Упевнений – тепер Олег та Микита стануть нашими янголами-охоронцями…
«Погляд часу» №15-13.04.2023
