Без коріння саду не цвісти

Без коріння саду не цвісти

В українських соцмережах деякі «горе-ініціатори» пропонують нам, українцям, використовувати у спілкуванні лише власне прізвище та ім’я і скасувати по-батькові, оскільки вважають його рудиментом радянського періоду, нібито таким чином, окрім зручності у спілкуванні, Україна стане ближчою до Європи.

Навіщо ці Івановичі, Васильовичі, Христофоровичі? Чому не пан Ігор, пан Богдан, пан Іван або пані Катерина? Красиво, сучасно, своєчасно! – пишуть у соцмережах ініціатори.

Що за чортівня?! Майже всі «ініціативи» осучаснені розумники виправдовують недолугістю радянського періоду. Ви, «пани», погано знаєте історію України. Бо за часів царської імперії, до складу якої входила й Україна, усіх шанованих у суспільстві людей називали по імені та по батькові, а то й лише по батькові. А наші пращури, від глибинних коренів родоводу кожної української родини величали один одного виключно по імені та по батькові: Тарас Григорович чи Олена Петрівна. Подивіться у глибину століть своїх родоводів і знайдете там, як цінували ваші предки ймення свого роду, які родові чесноти захищали від зовнішніх та внутрішніх ворогів. Родовід відтворюється по батьковій лінії наших пращурів. Я ретельно досліджувала дерево свого роду з першої половини ХVІІІ ст. по ХХ ст. і вдалося мені це завдяки саме прізвищам, іменам і по-батькові свого батька, дідуся, прадіда і прапрадіда, усе по чоловічій лінії. А ви пропонуєте забути свого батька?! Яке ви маєте право відбирати у дітей імена їхніх батьків? Тож не «обнульовуйте» наших дітей і своїх теж, батьки у нас були, є і будуть! Роль батька у сім’ї – від Бога і не вам скасовувати Божий дар!

Не з нашими політиками, тим паче керманичами держави, ми станемо ближчими до Європи. Нехай держава спочатку забезпечить свій народ робочими місцями, які давали б нашим дітям, онукам гідну зарплатню, як у Європі, аби вони відчували себе господарями на своїй власній землі, щоби нам, їхнім батькам, можна було без сорому дивитися в очі своїм нащадкам, дітям нашим, яким ми не можемо у повній мірі забезпечити гідне дитинство, юність, освіту, майбутню професію, поставити на ноги. Нехай собі Росія, Європа, Америка та інші залишаються осторонь на своїх територіях, а ми, українці, повинні будувати свою власну державу на своїх теренах, разом із Донбасом і Кримом.

А чому ви вирішили називатися панами? Над чим і ким ви пануєте? Якщо людина з вищою освітою вимушена підмітати вулиці чи прибирати туалети, у кращому випадку торгувати на базарі у лютий мороз якимось непотрібом, то який же він «пан»?

А на селі у минулому висококваліфікований спеціаліст, тракторист чи доярка, а тепер просто безробітні, вимушені виживати, гнучи спину на городі, як на панщині, то вони теж «пани»? Не гнівіть Бога, «пани»! Ви скоріше готові запродати свої душі українському олігархату, ніж у поті чола працювати на користь свого народу.

Якими ницими мають бути ваші наміри, якщо беретеся за вирішення подібних, із першого погляду невинних питань, якими безбатченками вони хочуть зробити наше нове покоління, готуючи їм «нове життя»? Не потрібно нам бездумно підбирати геть усе із Заходу чи інших держав світу, увімкніть свідомість, ми – українці, ми самі по собі особливі, маємо свою власну ідентичність та своєрідний менталітет. Я не політик, я – представник українського народу, закликаю свій народ, стати на захист своєї ідентичності, свого доброго імені, своїх пращурів, аби вони освічували нам шлях-долю з минулого у майбуття. Щоб кожен знав корені свого роду і свято передавав їх із покоління у покоління!

Надія Гаврилівна
Мельникова-Глоба,
м. Канів

FacebookTwitterPinterest