Бідність України, або Про що не каже МВФ

Бідність України
Бідність України, або Про що не каже МВФ

У новому звіті МВФ Україну визнано найбіднішою державою Європи. Згідно з документом, рівень ВВП на душу населення – найнижчий серед усіх країн Європи. Ми займаємо 134 місце у світі.

Приводів «радіти» стає ще менше, бо той самий МВФ очікує зростання вітчизняного ВВП на рівні 2,7 % (проти раніше прогнозованих 3,3 %). Тож чи варто починати панікувати? Відповідей та порад декілька.

По-перше, не слід піддаватися маніпуляціям певних політиків та експертів, які намагаються використати дані звіту МВФ на власну користь. Від їхньої «гри із суспільними емоціями» ситуація не зміниться.

По-друге, показник ВВП на душу населення зовсім не завжди є коректним. Бо він, насамперед, не враховує купівельну спроможність. Адже існує велика різниця між тим, що можна купити на 100 доларів в Україні та, приміром, у Німеччині.

По-третє, всі ми маємо переглянути своє ставлення до проблеми бідності як до такої, що гостро існує в Україні. Замовчування цієї проблеми тільки загострить кризу. Причому не тільки економічну, але й соціальну. Тому, аби уникнути протестів і бунтів, держава має зосередитися на існуючій проблемі, залучаючи до співпраці громадянське суспільство, експертів, фінансистів, увесь вітчизняний бізнес.

Усі ми розуміємо, що зростання ВВП на 2-3 % не змінить ситуації в Україні. Така начебто «стабільність» призведе до стагнації, а в подальшому, ймовірно, й до дефолту, адже кожного року Україна змушена «платити по рахунках». Наразі зовнішній борг нашої держави складає 74,85 млрд доларів США. 2019 – рік, коли ми маємо повернути значну суму у розмірі 427 млрд грн, що становить третину державного бюджету. За таких умов питання бідності стане ще більш актуальним, і сподіватися тільки на нові кредити – велика помилка.

Загалом, якщо говорити про бідність України, варто чітко окреслювати поняття. Наша держава не бідна хоча б з причини наявності колосальних ресурсів. Ідеться і про людський потенціал і про природні ресурси, і про вкрай вигідне географічне розташування, яке створює можливості для розвитку ефективного логістичного потенціалу.

На моє переконання, більш правильним є поняття занедбаної, обкраденої країни. Справа у тому, що гроші в Україні є. Але більшість із них спрямовані не у правильному напрямку. Аби змінити ситуацію на краще, потрібно зосередитися на наступних кроках.

Детінізація економіки. Експерти говорять, що сьогодні приблизно 40 % ВВП України знаходиться у «тіні». Це приблизно 53 млрд доларів США. Із цих грошей не сплачується ані копійки податків. Систему податків потрібно переглянути на користь виробників та бізнесу в цілому. При існуючій моделі ми ще довго не зможемо говорити про економічне зростання.

Ставка на найбільш активні галузі. Держава має допомагати тим галузям, які сьогодні здатні приносити найбільший прибуток. Це – аграрний сектор. Також не варто забувати про технічні традиції України.

Чому сьогодні не відбувається належної підтримки ракето-космічної галузі чи авіабудування? Де підтримка наукового потенціалу? Чому Україна змушена купувати іноземну техніку (причому як сільськогосподарського призначення, так і військового)? Як зробити Україну дійсно енергетично незалежною? Відповіді на ці питання потрібно шукати у зміні пріоритетів державної підтримки саме тих галузей, які спроможні приносити значні валютні надходження та створювати сотні і тисячі нових робочих місць.

Залучення інвестицій, а не кредитів. Світова практика свідчить: жоден кредит ніколи не дасть того ефекту, який можуть дати інвестори. Але для того, аби інвестиції пішли в Україну, держава має зробити наступні речі. По-перше, давати гарантії безпеки ведення бізнесу в Україні, а для цього потрібно визнавати верховенство права і незворотність покарання за порушення законів.

Продукція, а не сировина. Проблема України у тому, що ми постачаємо на зовнішні ринки здебільшого сировину.  Тільки коли почнемо активно експортувати готову продукцію, ми зможемо говорити про зміну економічної парадигми. Але для цього держава має створити такі умови, за яких виготовлення продукції не буде збитковим.

Врешті-решт, Україна має визнати на найвищому рівні, що більшість населення не є такими заможними, як усім нам цього б хотілося. На бідність потрібно дивитися з позицій можливостей, а не приреченості. Маємо усвідомити усі помилки та прогалини та змінити стратегію. Ми маємо стати прикладом того, як подолати бідність, використовуючи ресурси, можливості та бажання жити гідно і заможно у країні, яка по праву заслуговує кращого майбутнього.

Юрій Мельник

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *