«Блін, який печальний момент…» або яку музику слухають наші діти

яку музику слухають наші діти
«Блін, який печальний момент…» або яку музику слухають наші діти

Ви ніколи не цікавилися тим, що слухають ваші діти і внуки? Представники того юного покоління, котрі не можуть вийти з хати, не озброївшись навушниками, бо вважають, що без них не матимуть «крутого» вигляду, будуть не модними. То я вам підкажу. Ні, я не списував ці, з дозволу мовити, пісні з ефіру, бо було б шкода часу, – їх мені «підсунула» одна з газет, які друкують у Києві.

Ось що пропонує газета під постійною рубрикою «Хіт-парад»:

В тебе жінка, в тебе дєті, мутний бізнес в інтернеті,
Два кредита, я розбита – виходу нема.
Дядя Вітя, тьотя Тома, в тьоті довідка з дурдома,
Дід Микола і Альона – стрьомная кума…

«Пісня» під назвою «Житомир» із такими словами – продукція Grozovska Band. Й опублікували її напередодні Дня Незалежності України. Навчить патріотизму, нічого не скажеш!

Але це ще, так би мовити, квіточки. Ягідки – попереду. Ось що видав Владислав Левицький в опусі «Ірка» (надруковано у тій самій газеті):

Гори Тібету, я, сніг, тепла шапка,
Побачив Ірку голу, тільки в тапках,
Іди до мене – ти маниш рукою.
О, мій герой, зігрій мене собою!
Приспів (двічі):
Ірка, спалахую, наче сірка,
Коли ти дивишся, Ірка –
Пропалюєш у мені дірку,
Ірка – супердівка…

Звісно, шкода автора! Як йому жити з діркою, але, мабуть, Ірка того варта. Чому ж тоді:

А вчора, як заснув, приснилась Олька,
І у ванні пінній спину терла Сонька…

Можливо, так «бавляться у сучасній українській естраді» тільки маловідомі автори? Якби ж то!.. Ось видав гурт «Степ» (слова і музика – його ж, колективні; цитата – з того ж «Хіт-параду»):

Смажений кабанчик, курка з майонезом,
Овочі, салати – сядем біля хати,
Вип’ємо по чарці, заспіваєм пісню,
Ти не пожалкуєш, що за мене вийшла…

А далі – продукція від гурту ТІК. Цитата перша – з пісні «Знову стою один» (переклад і обробка слів – Віктора Бронюка):

Блін, який печальний момент,
Ну, як тут не налити в стакан.
Ніби вже знайшли п’ятий елемент,
Розділивши його пополам,
І неважливо, що я сказав…

Звичайно, було б неважливо, що сказав історик за освітою, якби він мовив це тихенько кільком друзям. А то ж заспівав на широку аудиторію. Мабуть, тема алкоголізму неабияк бентежить його, бо у ще одному тексті (уже власному, а не перекладеному бозна-звідки) під назвою «Алкоголь (АЛКоголізм)» наплів таке:

Бажання пити буває не завжди,
Зранку охота напитись води.
Запах із рота, в желудку штіль,
А в голові шеберхає вчорашній хміль
В думці лиш одне:
«Навіщо я бухав?»
І не пам’ятаю навіть, з ким переспав,
Важко заспокоїти душевну боль,
Коли печінку роз’їдає дешевий алкоголь…

Справді, тут є від чого «мати боль». От що значить не закусити «Сірожиним піроженим»… Якось один бардів, тексти котрого є справді високохудожніми, запитав бородатого виконавця, якого наші чиновники від культури (вони першими мали б формувати смаки), особливо часто запрошують виступати, чому він пише такі, вибачте, дурнуваті та вульгарні тексти. На що той не забарився відповісти: «Бо дурні хочуть таке слухати. Ще й чималі гроші платять. А хто не бажає заробити?»

Тож, може, не дамося, щоб нас відверто вважали дурнями? Перестанемо аплодувати тим, хто зневажає нас, наших дітей і внуків – бо ж калічить їхню духовну ауру. А почнемо з того, що все-таки поцікавимося тим, що звучить у навушниках того чи тієї, хто виходить із хати, зазомбований(на) псевдокультурою. Може, ще не безнадійно…

Богдан Мельничук

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *