«Блін, який печальний момент…» або яку музику слухають наші діти

Ви ніколи не цікавилися тим, що слухають ваші діти і внуки? Представники того юного покоління, котрі не можуть вийти з хати, не озброївшись навушниками, бо вважають, що без них не матимуть «крутого» вигляду, будуть не модними. То я вам підкажу. Ні, я не списував ці, з дозволу мовити, пісні з ефіру, бо було б шкода часу, – їх мені «підсунула» одна з газет, які друкують у Києві.
Ось що пропонує газета під постійною рубрикою «Хіт-парад»:
В тебе жінка, в тебе дєті, мутний бізнес в інтернеті,
Два кредита, я розбита – виходу нема.
Дядя Вітя, тьотя Тома, в тьоті довідка з дурдома,
Дід Микола і Альона – стрьомная кума…
«Пісня» під назвою «Житомир» із такими словами – продукція Grozovska Band. Й опублікували її напередодні Дня Незалежності України. Навчить патріотизму, нічого не скажеш!
Але це ще, так би мовити, квіточки. Ягідки – попереду. Ось що видав Владислав Левицький в опусі «Ірка» (надруковано у тій самій газеті):
Гори Тібету, я, сніг, тепла шапка,
Побачив Ірку голу, тільки в тапках,
Іди до мене – ти маниш рукою.
О, мій герой, зігрій мене собою!
Приспів (двічі):
Ірка, спалахую, наче сірка,
Коли ти дивишся, Ірка –
Пропалюєш у мені дірку,
Ірка – супердівка…
Звісно, шкода автора! Як йому жити з діркою, але, мабуть, Ірка того варта. Чому ж тоді:
А вчора, як заснув, приснилась Олька,
І у ванні пінній спину терла Сонька…
Можливо, так «бавляться у сучасній українській естраді» тільки маловідомі автори? Якби ж то!.. Ось видав гурт «Степ» (слова і музика – його ж, колективні; цитата – з того ж «Хіт-параду»):
Смажений кабанчик, курка з майонезом,
Овочі, салати – сядем біля хати,
Вип’ємо по чарці, заспіваєм пісню,
Ти не пожалкуєш, що за мене вийшла…
А далі – продукція від гурту ТІК. Цитата перша – з пісні «Знову стою один» (переклад і обробка слів – Віктора Бронюка):
Блін, який печальний момент,
Ну, як тут не налити в стакан.
Ніби вже знайшли п’ятий елемент,
Розділивши його пополам,
І неважливо, що я сказав…
Звичайно, було б неважливо, що сказав історик за освітою, якби він мовив це тихенько кільком друзям. А то ж заспівав на широку аудиторію. Мабуть, тема алкоголізму неабияк бентежить його, бо у ще одному тексті (уже власному, а не перекладеному бозна-звідки) під назвою «Алкоголь (АЛКоголізм)» наплів таке:
Бажання пити буває не завжди,
Зранку охота напитись води.
Запах із рота, в желудку штіль,
А в голові шеберхає вчорашній хміль
В думці лиш одне:
«Навіщо я бухав?»
І не пам’ятаю навіть, з ким переспав,
Важко заспокоїти душевну боль,
Коли печінку роз’їдає дешевий алкоголь…
Справді, тут є від чого «мати боль». От що значить не закусити «Сірожиним піроженим»… Якось один бардів, тексти котрого є справді високохудожніми, запитав бородатого виконавця, якого наші чиновники від культури (вони першими мали б формувати смаки), особливо часто запрошують виступати, чому він пише такі, вибачте, дурнуваті та вульгарні тексти. На що той не забарився відповісти: «Бо дурні хочуть таке слухати. Ще й чималі гроші платять. А хто не бажає заробити?»
Тож, може, не дамося, щоб нас відверто вважали дурнями? Перестанемо аплодувати тим, хто зневажає нас, наших дітей і внуків – бо ж калічить їхню духовну ауру. А почнемо з того, що все-таки поцікавимося тим, що звучить у навушниках того чи тієї, хто виходить із хати, зазомбований(на) псевдокультурою. Може, ще не безнадійно…
Богдан Мельничук