Бої за Черкаси

14 грудня наше місто відзначало одну з героїчних і водночас трагічних сторінок в історії українського народу – 75-ту річницю визволення Черкас від німецько-фашистських агресорів у роки Великої Вітчизняної війни.
Ніч із 12 на 13 листопада 1943-го року вважається початком визволення нашого міста від німецько-фашистський загарбників. Після перемоги на Курській Дузі радянські війська наблизилися до окупованих Черкас.

Тридцять днів тривали кровопролитні бої на підходах до міста і ще двадцять чотири – на його вулицях. 14 грудня 1943 року Черкаси таки визволили від гітлерівців. Загалом німецько-фашистська окупація нашого міста тривала 833 дні. Про запеклість цієї битви свідчить хоча б той факт, що у «Черкаській операції» були задіяні 25 радянських військових з’єднань і частин, у тому числі: 3 стрілецькі, 1 повітряно-десантна, 2 авіаційні й 1 зенітно-артилерійська дивізії, 4 бригади – танкова, артилерійська і 2 повітряно- десантні, 7 артилерійських полків різного призначення, серед них – полк гвардійських мінометів, уславлених «катюш», 3 авіаційні полки і 1 окрема ескадрилья, 3 інженерно-саперні батальйони. Усім згаданим з’єднанням і частинам тим же наказом Верховного Головнокомандуючого згодом було присвоєне почесне найменування «Черкаських».

Символічно, що у 1944 році на державний кордон СРСР першою вийшла саме 254-та Черкаська Червонопрапорна дивізія, якою командував 29-річний генерал-майор Путейко. А іменами Героїв Радянського Союзу (загалом 26 воїнів), удостоєних цього високого звання за доблесть, проявлену під час боїв за Черкаси, названі вулиці нашого міста: Конєва, Батицького, Поднєвича, Молоткова, Вернигори, Лазарєва, Сурікова, Хоменка, Тараскова, Онопрієнка, Жужоми, Смирнова, Лук’янова та інші.

12 фактів про життя у Черкасах під час війни

У довоєнний час Черкаси були одним із найкращих промислових міст Київської області. Окрім розвиненої промисловості, у місті був стратегічно важливий об’єкт – залізничний міст, який поєднував два береги. Тому німцям було важливо захопити й утримати Черкаси.
Ось що розповідав про життя у Черкасах під час війни Василь Страшевич, почесний краєзнавець України, який у дитинстві сам став свідком німецької окупації міста.

Забивали вікна дошками, навчальні заклади стали госпіталями

«Громадяни й громадянки Радянського Союзу! Сьогодні, о 4 годині ранку, без оголошення війни, німецькі війська напали на нашу державу…» Одразу після цього оголошення, 22 червня 1941 року, Черкаси відчули наступ війни. Місцеві жителі забивали вікна дошками, у місті було багато радянських військових, які ешелонами відправляли на захід України. Такі ж ешелони поверталися назад із пораненими бійцями. Більшість навчальних закладів перетворили у військові госпіталі: сучасне музичне училище і дитяча поліклініка № 2 (Будинок дитини) приймали поранених. Штаб командування розташували на місці сучасного міськвиконкому, а політвідділ – на місці бібліотеки ЧНУ ім. Б. Хмельницького.

Протитанкові рови тяглися уздовж проспекту Хіміків

Задля зупинення німецького наступу створили черкаський плацдарм довжиною 90 км і протитанкові рови, які тягнулися на 15-20 км уздовж Черкас. Розміщувалися рови на місці сучасного проспекту Хіміків. Солдати радянської армії випускали вночі на плацдарм трактор, замаскований під танк, щоб той створював шум і збивав із пантелику німців.

Залізничний міст руйнували 2 рази

Під час війни у Черкасах було два мости через Дніпро: перший – залізничний, розміщувався на місці сучасної дамби, другий – дерев’яний у районі Цукрового заводу. Із початку війни німецькі війська намагалися їх розбомбити. Ворожі напади відбивала зенітна артилерія.

У ніч із 21 на 22 серпня радянським військам надійшов наказ: евакуюватися на лівий берег, зайняти позиції, за собою зруйнувати всі переправи. Дерев’яний міст спалили, залізничний обстріляли і частково підірвали. Німецькі окупанти вже за 2 місяці повністю його відновили. У 1943 році міст знову зруйнували, вже під час відступу німецьких військ.

Поліція у сучасному РАЦСі й німецька декомунізація

Німці увійшли до Черкас 22 серпня 1941 року, приблизно о 15:00, одразу облаштувалися і зайняли найкрасивіші будівлі міста. У сучасному РАЦСі розташувалася поліція, на вході висів німецький прапор і стояв солдат. Гестапо розташували у двох будівлях: перше – на перехресті вул. Дашкевича і Б. Вишневецького, друге – навпроти, по вул. Б. Вишневецького, 2. Зараз у цьому будинку розташовується видавництво «Вертикаль». На перехресті вул. Котовського та бул. Шевченка жив німецький слідчий Бей. На місці сучасної «Ярославни» було дві столові: одна обслуговувала містян, друга – тільки німців. Комуністичні назви вулиць німці змінювали: вул. Леніна перетворилася у Хмельницького, Ільїна – у Гайдамацьку, а Енгельса – у Лесі Українки.

За зв’язок із партизанами – розстріл на місці

Восени 1941 року по місту розвісили наказ № 9 міської управи та інспектора поліції Черкас. Чотири пункти з наказу свідчили: усім євреям до 8 годин вечора 12 жовтня 1941 р. переселитися з усіх вулиць міста на Митницю. За кожного вбитого працівника нової влади підлягають розстрілу 50 євреїв і 10 комуністів. За кожен спалений будинок підлягають розстрілу 100 євреїв і 20 комуністів. За переховування євреїв і зв’язок із партизанами винних будуть розстрілювати на місці без суду.

Перепис євреїв і гетто

У довоєнні часи населення міста на 35-40 % складалося з черкащан єврейської національності. У місті були квартали, де мешкали євреї, школи і суд для євреїв. Одразу після початку окупації солдати рейху розстріляли біля Дніпра 300 єврейських жителів району Соснівка. Протягом усієї окупації багатьох розстрілювали у протитанковому рові на пр. Хіміків. Усіх євреїв одразу переписали і «помітили» білими пов’язками із зіркою Давида. Перше гетто зробили на розі вул. Шолом Алейхема (Гагаріна) і Куйбишевої (Замковий узвіз). Будинок огородили колючим дротом, жителів нікуди не випускали. Євреїв виганяли на «брудні» роботи: прибирання вулиць, очищення згорілих будинків, розчищення залізничних колій та інші. Працювали вони по 12 годин практично безкоштовно. Друге гетто зробили на місці тодішнього гуртожитку ДОКа.

«Черкаська дунька» і життя в окупації

Німці намагалися відновити культурне життя у Черкасах: через місяць після окупації відновили капелу ім. Лисенка, естрадний оркестр, циркову студію, відкрилися театр, школи, інститут і вчительська семінарія. Студентів інституту німці відправляли на роботи до Німеччини, тому у 1942-1943 роках інститут спорожнів. Для потреб рейху у цей період знову запрацювали підприємства, наприклад, ДОК і хлібозавод. Черкащанам дозволили виготовляти свою продукцію і запатентовувати її. Випускалася газета «Черкаська думка», яку в місті називали «Черкаська дунька», тому що інформацію у ній друкували неправдиву. Редакція розташовувалася на місці сучасної редакції «Черкаський край».

Черкаси штурмували 4 рази

Радянські війська штурмували місто 4 рази протягом двох місяців. Черкаси звільнили з 9 по 14 грудня 1943 року, останній штурм витіснив німців на Смілянську дорогу. На момент звільнення у місті залишилося близько 5-6 тис. мирних жителів. Готуючись до штурму, у вересні радянські війська скинули десант, який повинен був узяти першу лінію німців у лісах біля Канева та Черкас. Понад 4 тис. десантників розкидало на велику площу. Більшість із них розстріляли на підході у повітрі, декого взяли у полон, решта десантників приєдналася до партизанських загонів.

Кожну будівлю брали штурмом

Німці зміцнювали позиції у місті та обладнали «блакитний вал»: уздовж узбережжя кожні 100 м стояли батареї, був натягнутий колючий дріт, на Пагорбі Слави та у сквері ім. Б. Хмельницького розташовувалися гармати і батареї. Німці робили окопи уздовж берега, але через близьке розташування до води окопи перетворилися на болота. Німці називали Черкаси кривавою м’ясорубкою, тому що радянські війська звільняли місто, оточивши його. Військові дії проходили у місті. Дорогу вулицями пробивала спочатку артилерія, кулемети, потім ішли армійці. Солдати рейху переховувалися у будівлях, тому кожен будинок штурмували. За збереження Палацу піонерів командир грузинського підрозділу Вахтанг Чіковані отримав орден. Сильні бої проходили у районі вокзалу, оборона складалася з двох фронтів на чолі з Миколою Пилипенком. У районі нинішнього водоканалу батальйон Пилипенка підбив 15 німецьких танків. Біля м’ясокомбінату німці кинули в атаку близько 60 танків, які зустріли радянські протитанкові гармати. Також бої проходили біля школи № 1 (Музичне училище), там був командний пункт одного з підрозділів.

Німецьке кладовище під водою

Німці ховали своїх солдат на перехресті Дніпровського шосе і вул. Розкопної (спуск біля Пагорба Слави). На кожному хресті висіла каска загиблого бійця. Під час вибору місця для поховання не врахували відстань до води. Після 1942 року під час повені кладовище затопило водами Дніпра. Ще одне німецьке кладовище розташоване у сквері Богдана Хмельницького. Там поховали близько 200 німецьких солдатів і офіцерів, перепоховали близько 100 осіб.

Через війну не стало цілих кварталів

Під час війни пошкодили, знищили і спалили понад 3 тис. будівель у Черкасах: житлові будинки, школи, лікарні, заводи, підприємства, електростанцію. Були знищені архітектурні споруди, які відновити не вдалося. На місці школи № 17 була друга трудова школа, яка потрапила під обстріл снарядів і згоріла. Спалили цілий квартал старовинних двоповерхових будівель від вул. Байди Вишневецького до вулиці Остафія Дашкевича. Навпроти Медколеджу розміщувався красивий єврейський дім, який також зруйнувала війна. Спалили дотла тютюнову фабрику, яку відновили і вдосконалили після війни. Деякі будівлі Черкас і зараз нагадують про ті страшні часи. На будинку по вул. Б. Вишневецького збереглися сліди від куль і обстрілів під час боїв.

Затишшя у бою заради порятунку

Під час наступу у районі Цукрового заводу ворог убив багато солдатів Червоної Армії. Одна дівчинка-санітарка під час битви зважилася на відчайдушний вчинок. Побачивши рухи серед лежачих тіл, вона пішла на поле бою, щоб врятувати пораненого офіцера. У цей момент припинили вогонь з обох сторін. Бійці радянської армії затихли в очікуванні, хвилюючись за долю дівчини. Санітарка зробила перев’язку на полі і притягла офіцера назад. Після цього бій продовжився.