Болить

Про цукровий завод у с. Удич

В славетному селі цукровиків,
Завжди був запах цукру і сиропу,
Село світилось золотом вогнів,
Ніхто з села не рвався у Європу.

Та ось біда, прийшла в село руїна…
Вже діти не повірять, що колись
В нас цукор купувала вся країна,
І на рахунку гроші в нас велись.

Було: скирти із цукру на плацу
(Склади не спромагалися прийняти)…
Я пустку бачу нинішню оцю…
Нащо було багатство руйнувати?

Роки спливли, завод як сирота,
Лише труба і корпуси маячать.
В цехах, на ТЕЦ – відчайна пустота,
(Покійникам добро,
вони цього не бачать).

В селі панує настрій: сум і щем,
Всі вулиці у темряві. Допоки?!
Стоять зажурені під снігом і дощем,
Як в ті далекі, ще воєнні роки.

Михайло Камінський,
колишній інженер Удичського цукрового заводу,
Вінничина