Чемпіон із Бухенвальда

Історія прославленого гімнаста Віктора Чукаріна.

Гімнаст виграв 11 олімпійських медалей, пройшов табори і врятувався під час аварії баржі.

Абсолютний чемпіон двох Олімпіад зі спортивної гімнастики Віктор Чукарін, який привіз з Ігор у Гельсінкі-1952 і Мельбурні-1956 11 медалей, із яких сім – золоті.

Прославлений український гімнаст Віктор Чукарін

Віктор Чукарін народився 9 листопада 1921 р. у селі Червоноармійське Новоазовського р-ну, що на півдні Донецької обл., у сім’ї донського козака і гречанки. Через три роки, у 1924-му, сім’я переїхала до Маріуполя. А юний Віктор із дитинства захопився спортом – футболом, плаванням, веслуванням. Пізніше він пристрастився і до гімнастики – починав заняття у дворі на перекладині, а потім і в шкільній секції своєї рідної 10-ї середньої школи. І тут Віктору несказанно пощастило – секцією керував справжній фанат спортивної гімнастики Віталій Полікарпович Попович. Саме він і прищепив спортсмену любов до цього виду спорту.

Наставник вплинув також на вибір навчального закладу після закінчення школи. Власне, Чукаріну і радитися ні з ким, його батько був репресований у 1937 р. І поступово спочатку навчався у Маріупольському металургійному технікумі, який перебував у рідному місті (щоб бути ближче до мами), а потім, прислухавшись до рекомендацій наставника, перевівся до Київського технікуму фізичної культури. Його тренером став абсолютний чемпіон СРСР із гімнастики Аджат Ібадулаєв.

Ібадулаєв першим у Радянському Союзі став використовувати силові навантаження для тренувань, розвиваючи витривалість. Свій досвід він передав Чукаріну.

У 1940 р. у Харкові проходив чемпіонат України, який виграв Віктор Чукарін. У неповні 19 років він отримав звання «майстер спорту СРСР».

Здавалося, що кар’єра йде по накатаній. Віктор марив медаллю з чемпіонату СРСР (тоді ще не перемогою, а саме медаллю – будь-якої гідності), але в червні 1941-го у життя людей увірвалася війна. 20-річний Чукарін добровольцем пішов на фронт, воював в артилерійській частині в 1044-му стрілецькому полку 289-ї стрілецької дивізії Південно-Західного фронту, обороняючи Київ.

Був поранений і контужений, а біля Полтави потрапив у полон. Чукаріна помістили в табір для військовополонених у Зандбостелі, і доля майбутнього олімпійського чемпіона в прямому сенсі слова висіла на волосині.

1941-1942 роки були найважчими для радянських в’язнів: їх утримували гірше інших і навмисно прагнули знищити. Люди помирали тисячами від голоду і хвороб, і тільки навесні 1942 р. німецьке командування вирішило використовувати їх, як робочу силу, давши шанс на виживання. Видавши себе за колишнього селянина, під № 10491 отримав направлення на ферму до фрау Брунс.

«Я не вмів ні доїти, ні косити траву, і фрау Брунс це незабаром помітила. Але вона мене не видала і направила на поле для проріджування ріпи», – згадував згодом уславлений гімнаст. Після звільнення Чукарін дякував їй за те, що вижив лише завдяки її доброті і розумінню.

За час війни Чукарін пройшов безліч таборів, а знаменитий Бухенвальд став для гімнаста 16-м за рахунком табором смерті. У цьому списку він був найбільшим: інші представляли собою тільки обгороджені колючим дротом території, на яких часто не було навіть елементарних будівель для утримування ув’язнених. Чукарін неодноразово намагався втекти, але марно.

На щастя, за ці спроби в’язня не розстріляли: він лише кілька разів отримував прикладом автомата по голові. Від цих ударів у нього залишився рубець.

У Бухенвальді Чукарін, під № 10491, провів майже рік. Там по 12-14 год. на добу працювали в каменоломнях. Але навіть у таких умовах спортсмен не полишав думки про гімнастику: час від часу він займався повторенням найпростіших елементів зі своєї чемпіонської програми. У цьому ж таборі Чукарін таємно спостерігав за тренуваннями німецьких наглядачів. Він робив це з усією відповідальністю, оскільки до війни гімнасти Німеччини були найсильнішими у світі.

У кінці війни частина ув’язнених була вивезена на берег Балтійського моря і занурена на баржу, що призначалася для затоплення.

«Мірно б’ються хвилі об металеві борти. Мерзлякувато тиснемося один до одного в холодній темряві сирого трюму. Як і раніше отримуємо окріп і свої двісті грамів хліба. Як і раніше покрикують на нас охоронці. Але серцем кожен відчуває: розладналася гітлерівська військова машина з усім її холодним розпорядком, які не знають пощади», – згадував Чукарін.

І дійсно, «розладналася»: раптом налетів англійський бомбардувальник і розстріляв буксир. Із незрозумілої причини німці не стали топити баржу, і вона без керування залишилася у відкритому морі – намір не було реалізовано. Змучених полонених (які ще не підозрювали, що Німеччина капітулювала, і вони вільні люди) чекала б смерть, якби не корабель союзників, який помітив судно і зреагував на допомогу.

Сина, що повернувся додому, мати впізнала не віддразу. Віктор був повністю виснажений і важив 40 кг. Але спортивне минуле, гарт і залізна воля допомогли швидко відновити здоров’я після повернення додому. Підсобило в цьому і напрям міського комітету з фізкультури і спорту працювати інструктором фізкультури на металургійному заводі ім. Ілліча.

Чукарін встиг до війни закінчити технікум фізкультури, але ось із наступною сходинкою в освіті у нього трапилася невдача. На наступний рік після закінчення війни Чукарін не пройшов за конкурсом до Київського інституту фізкультури, щоправда, тут же вступив до аналогічного вузу у Львові. А з 1949 року Віктор Чукарін вийшов у лідери радянської гімнастики – ставав чемпіоном СРСР три роки поспіль (1949-1951) і ще раз у 1955 році.

Український гімнаст Віктор Чукарін

На Олімпіаді-1952 у Гельсінкі, першої в історії для збірної СРСР, Чукаріну був 31 рік. Отримавши золото за вправи на коні і в опорному стрибку, срібло – за вправи на кільцях і на брусах, він вивів свою команду в лідери, а сам став абсолютним чемпіоном Олімпійських ігор і в особистому, і в командній першості. Таким чином, він зробив чималий внесок в успіх збірної Союзу на дебютній Олімпіаді, де вона відразу ж зайняла 2-ге місце в загальнокомандному заліку.

А через чотири роки, в олімпійському Мельбурні-1956, радянська команда на гімнастичному помості боролася за першість з японською, яку очолював Такасі Воно, і відстояла своє золото. В абсолютній першості японець, який був молодший за свого головного противника Чукаріна на 10 років, отримав оцінку 9,85 балів в останньому виді – брусах. Чукарін же набрав 9,95 балів у таких нелюбих для себе вільних вправах і… потрапив в обійми товаришів по команді – він став дворазовим олімпійським чемпіоном у багатоборстві! Також у Мельбурні він виграв окремі змагання у вправах на брусах, довівши кількість своїх золотих олімпійських нагород до семи. Усього ж олімпійських нагород у нього було 11 – ще три срібла (два у Гельсінкі і одне в Мельбурні) та бронза (з Ігор у Мельбурні).

Прославлений український гімнаст Віктор Чукарін

Після перемоги в Мельбурні 35-річний Чукарін завершив активну спортивну кар’єру, але не пішов зі спорту. Довгий час працював зі збірною Радянського Союзу і паралельно завідував кафедрою гімнастики у Львівському інституті фізкультури.

Під його керівництвом займався не один десяток майстрів спорту СРСР, але жоден з учнів перевершити вчителя не зумів.

Історії відомо лише 17 спортсменів, які завоювали сім і більше золотих олімпійських медалей за кар’єру. З радянських атлетів перевершити досягнення Чукаріна вдалося лише гімнастці Ларисі Латиніній (дев’ять медалей), повторити – гімнастам Борису Шахліну і Миколі Андріанову. Але у цьому списку немає жодної людини, що пройшла пекло концтаборів…

Віктор Іванович помер 25 серпня 1984 р. Він похований на знаменитому львівському Личаківському кладовищі. Після смерті видатного чемпіона одна з вулиць міста у львівському районі Сихів отримала ім’я Чукаріна.

Врізка:

Чукарін про табірне минуле ніколи не згадував, і в збірній тактовно його не просили про це розповідати.

«Ця моторошна воєнна історія повністю для мене зібралася в єдине ціле вже потім, за словами інших людей. Тоді я бачила перед собою людину скромну, серйозну і при цьому дуже люблячу», – згадувала чемпіонка Мельбурна-1956 Лідія Іванова.

Любов його, за спогадами товаришів по команді, була не тільки до дочок і дружини, але і до всіх оточуючих, особливо – тих, хто молодший, і виражалася в постійній турботі і бажанні допомогти.

Дочка Вікторія згадує про батька: «Тато німецьку мову знав добре. Вивчив у полоні. «Знаєте, звідки цей лист? Із місць, де я був», – сказав нам. Зав’язалася переписка.

Виявилося, що в місцевій німецькій газеті була опублікована замітка про те, що приїхала радянська збірна, яку тренує Віктор Чукарін… Коли Віктор Іванович засвітився на міжнародній арені, ця німецька сім’я фермерів його відразу впізнала, стала збирати про нього вирізки з газет. А потім вони зважилися написати в Союз.

У гості його запрошували. Тим більше, що жили вони в 70 км від Мюнхена, де проходили Олімпійські ігри.

Віктор Іванович приготував для цієї сім’ї подарунки. Дуже хотів із ними побачитися! Але при радянській збірній були люди з КДБ, і вони заборонили йому їхати. Коли Віктор Іванович бував за кордоном, завжди їм телефонував»…

«Погляд часу» №12-18.03.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *