«Чим би народ не тішився, аби їсти не просив…»

Чим би народ не тішився, аби їсти не просив

Сьогодні в Україні обговорюють лише дві події. Головне, це вибори Путіна. Начебто, це ми його вибираємо. Ну і на закуску, це що саме сказав з Амстердама Міхо своїм прихильникам на Майдані. І те й інше абсолютно прогнозоване, і ніяк не впливає на життя у самій Україні, але викликає непідробний і жвавий інтерес у її громадян. І якщо спіч Саакашвілі з “європейським посиланням” хоч якимось боком можна віднести до нашої країни, то вибори у Росії – узагалі ніяк.

Тим більше, що і результат відомий, й інтрига відсутня. Але все одно, цікаво ж… Серіал цілий. Адмінресурс, фальсифікації, довірені особи, заклики спортсменів і акторів, мітинги і т. д. Це все, звичайно, дуже важливо для життя громадян України. Ніхто правду не знає, у чому саме важливість, але увагу від насущного відволікає.

Навіть “Інтригу” придумали собі. Набере Путін 60 % чи не набере. Тобто, домалюють чи ні. Сперечаються, обговорюють, експертними думками обмінюються, ставки роблять.

Звичний стан шоу. Акції протесту під посольством, гасла, кричалки, гучні заяви, мовляв, не дамо, не дамо, відстоїмо…

Що не дамо? Що не дозволимо? Що будемо відстоювати? Не зрозуміло.

Ось подумайте. Усіх чомусь цікавлять абсолютно передбачувані вибори президента іншої держави. Не відставка нашої Гонтаревої і домовленість у Парламенті, не нові шедеври від Супрун і чергові ініціативи націоналістів, як і не повна деградація прокурорської системи і відсутність узагалі будь-яких результатів у розкритті резонансних злочинів, не відсутність реформ, не те, що разом зі снігом зійшов асфальт. І навіть не те, що скоро знову підвищать ціни на газ і електрику.

Це все нудно і буденно. А ось вибори Путіна, це да. Прям зачаровує…

Слухайте, люди, та яка вам різниця, як і за кого голосують росіяни. У принципі, чому за Путіна. Це їхня суверенна справа. Це їхня країна. Їхні проблеми.

А у нього все добре. Розумієте, все у нього добре. Він грає у серйозні геополітичні ігри. Його багато хто ненавидить, але у нього все добре. І це треба визнати.

Або не визнати. Неважливо. Тому, що він потужну систему вибудував за майже двадцять років своєї влади. І ця система поки працює.

І всі ці санкції ніяк не змінюють цю ситуацію. Узагалі ніяк. А вже наші театралізовані акції тим більше.

Що стосується Криму, то Путіну реально пофіг, чи визнають його вибори на цій невеликій території чи ні. Ось пофіг йому. І тим, хто їх не визнає, їм теж пофіг. У них свої проблеми. Особливо в Європі. І весь світ розуміє, що з легітимно обраним Путіним доведеться мати справу, навіть якщо не всім це подобається.

А нам-то що до цього? Так і будемо продовжувати у всіх клянчити гроші і скаржитися на Росію-агресора, з якої прекрасно торгуємо? Так, це тупик… Нісенітниця.

Я вважаю, що нам час задуматися про свої вибори. Про своїх кандидатів. Про свої перспективи. Про своє майбутнє. І про те, як будувати свої відносини у зовнішньому світі. Час уже позбутися від цих постійних комплексів і ставати суб’єктом міжнародної політики, а не сторонніми спостерігачами чергових виборів Путіна…

Дмитро Співак

FacebookTwitterPinterest