Чому люди не пам’ятають своє раннє дитинство

«УЮТ» №9-2019

Пам’ять – психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду. У психології пам’яттю позначають комплекс пізнавальних здібностей і вищих психічних функцій по накопиченню, збереженню та відтворенню знань і навичок.

По-перше, народження – це, по суті, психологічна травма для новонародженого. І щоб вижити, її необхідно забути.

По-друге, дитина народжується істотою безпорадною й повністю залежною від дорослих. Це при сучасній медицині дитяча смертність суттєво скоротилася, а століттями новонароджених розглядали як венчурний проект – може, виживе, а може, помре.

Якби мозок і нервова система новонародженого були готові до усвідомлення й запам’ятовування всіх численних загроз життю, на які він поки навіть не може відреагувати, його психіка просто не витримала б.

Маленька дитина не вміє переживати страх спогадів відповідними способами, тому переживання реалізовувалися б на фізіологічному рівні, що знижувало б шанси на виживання.

Можливості пам’яті з’являються тільки тоді, коли дитина починає активно реагувати на навколишні загрози.

Природа перестає оберігати зміцнілого малюка відсутністю спогадів – вона підключає нову функцію: «Можеш протистояти? Тоді запам’ятай, як це робити!». Швидше за все, саме з цих «цяток» пам’яті й починається процес запам’ятовування.