Цікаві Варвари

Нещодавно у дворі розмовляли мами двох однокласників, обговорювали ситуацію, що склалася у класі їхніх дітей, висловлювали свої думки щодо класного керівника й директора. Тема розмови – суто для дорослих, але поруч стояв син Олени Артем. І не просто стояв, розвісивши вуха, а заглядав у роти дорослих і раз у раз перебивав їхню розмову своїми коментарями.

Пані Олена жодного разу не зробила зауваження синові. Навпаки – наче задоволення отримувала від того, що її чадо настільки розумне, може вступати у полеміку з дорослими.

Але ж усьому є межа! І є розмови не для дитячих вух. Батьки повинні розрізняти, де допитливі діти, а де – «цікаві Варвари». Таких «варвар» треба зупиняти, ставити їм заслін, бо вони іноді щось комусь таке можуть сказати, що клопоту не оберешся.

Пригадую роки свого дитинства. Нас, малих, відганяли від гурту, де спілкувалися дорослі: «Пішли звідси. Вам не треба того чути і знати». А щоб хтось із нас насмілився своє слівце у розмову дорослих вставити – таке нам навіть на думку не спадало. Батьки нас на весілля не брали з тієї причини, що там співали сороміцькі пісні, вівати. Нам зарано було таке чути.

Із плином часу все змінилося. Теперішні діти через комп’ютери і мобільні телефони знають про все більше від дорослих. Сучасна дошкільниця може дати пораду мамі, як тій не завагітніти. Вік прогресу – нічого не вдієш!

Але рамки у вседозволеності мають бути. Артемовій мамі треба було відіслати сина погратися чи погуляти, поки вона не закінчить розмову з мамою його однокласника.

Із дітьми треба обговорювати шкільні проблеми, запитувати, що цікавого було у школі, хто відповідав на уроці з математики, чому дитина вважає, що «десятка» у Тані заслужена, а в Максима – ні й таке інше. А до дорослих тем вони ще доростуть.

Мирослава Середюк