Дивовижна жінка Володимира Висоцького – Марина Владі

Марина Владі
Дивовижна жінка Володимира Висоцького – Марина Владі

На пострадянському просторі Марина Владі відома тільки як дружина Володимира Висоцького. Однак в її житті було безліч цікавих сторінок.  

Марина Владі (справжнє ім’я Катерина Марина Полякова-Байдарова) з’явилася на світ 10 травня 1938 року в містечку Кліші, Франція. Її батьки були росіянами, але на початку ХХ ст. разом зі своїми сім’ями емігрували до Європи.

Батько Марини, Володимир Поляков-Байдаров, опинився у Франції, де записався в армію добровольцем і брав участь у Першій світовій війні. Після закінчення війни він став артистом: співав у паризькій опері та опері Монте-Карло. Матір, Міліца Енвальд, була балериною і жила в Бєлграді. Там вона і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, який приїхав на гастролі.

Марина була молодшою з чотирьох дочок, кожна з яких пов’язала своє життя з мистецтвом. У дитинстві Владі відвідувала хореографічне училище при Гранд-Опера, але балериною так і не стала. Уміння красиво рухатися і триматися на сцені згодилися їй у кіно, куди вона потрапила вже в 11 років. Це був фільм «Літня гроза» (1949), у якому Марина зіграла разом із сестрою невелику роль.

Перша роль Владі не стала проривом, але акторський потенціал у дівчини був. Її почали запрошувати не тільки французькі, але й зарубіжні режисери. У 1952 році Марина зіграла в італійській картині «Чорні пір’я», де її партнером став легендарний Марчелло Мастроянні. Їй було 15 років, йому – 27. Красива француженка з російським корінням моментально запаморочила голову актору, і він закохався.

За словами Мастроянні, Марина не була красунею, але в ній було щось таке, що вибивало з колії з першого погляду. Незважаючи на залицяння актора, Владі швидко переключилася на іншого красеня – Марлона Брандо. Однак Брандо був стриманіше Мастроянні і не відповів дівчині взаємністю. Актриса з жалем згадувала, що справжнього роману з Брандо в них не вийшло.

Це далеко не повний список шанувальників Марини Владі. Свого часу її руки домагалися і знаменитий Орсон Уеллс, і представник «нової хвилі» Жан-Люк Годар. Однак актриса шукала справжнє кохання, і в 1955 році нарешті його зустріла. Обранцем Владі став актор Робер Оссейн, відомий роллю графа Жоффрея де Пейрака в фільмах про Анжеліку. Він був старший за неї на 11 років, але вік не став перепоною для їх любові. Марина і Робер прожили разом п’ять років і вважалися найкрасивішою парою французького кіно.

Муза Висоцького

Незважаючи на народження синів Ігоря та Петра, шлюб із Робером тривав недовго. Після розлучення Марина дала собі слово, що більше ніколи не вийде заміж, але обіцянку свою не стримала. У 1963 році вона уклала шлюб із Жан- Клодом Бруй, який був льотчиком і володів власною авіакомпанією в Африці. Марина народила сина Володимира, але через три роки вони з Жан-Клодом розлучилися.

Тим часом Владі активно знімалася в кіно, перетворившись на одну з найбільш популярних європейських актрис. Фільм «Чаклунка» (1956), який був вільною інтерпретацією повісті Купріна «Олеся», мав великий успіх у СРСР, ставши лідером кінопрокату. А в 1963 році актриса отримала Золоту пальмову гілку Каннського фестивалю за роль у фільмі «Бджолина матка». Це був справжній тріумф.

У кінці 60-х років Марина Владі вперше відвідала СРСР. Там вона зустріла свою найбільшу любов – Володимира Висоцького. Легендарний співак і актор полонив серце Марини з першого погляду, з першого слова. Це сталося в Театрі на Таганці, після того як актриса переглянула виставу «Пугачов». У той же вечір вони зустрілися. Висоцький сказав Марині, що закоханий у неї вже давно – з того самого дня, як побачив у фільмі «Чаклунка». Але в нього була сім’я, і в неї – троє дітей…

Незабаром Владі знову приїхала в СРСР на зйомки фільму. На одній із вечірок, коли всі роз’їхалися, Марина й Володимир залишилися вдвох і проговорили про любов усю ніч. Вони не могли більше зволікати і в січні 1970 роки одружилися.

Про цей роман написано десятки книг, але найточніше про нього висловилася сама актриса. За словами Владі, Висоцький був найбільшою пристрастю її життя. Це була не та любов, яку вона відчувала до інших чоловіків. Це була справжня пристрасть.

Володимир і Марина сподівалися, що після весілля Висоцькому дозволять покинути СРСР, але це виявилося ілюзією. Та й не зміг би актор жити у Франції. За словами Марини, у Росії він відчував себе бранцем, а у Франції – непотрібною людиною. Незважаючи на величезну популярність, влада не визнавала Висоцького: його платівки не випускали, вірші не друкували, а пізніше стали забороняти деякі п’єси з його участю.

Але найстрашнішим для Володимира і Марини було те, що вони не могли бути весь час разом. Висоцький почав пити, а з часом звик до морфію.

У кінці 70-х його здоров’я різко погіршилося, а в 1980 році великого музиканта, актора, поета не стало. Смерть чоловіка надломила Марину. Вона говорила, що шлюб із Висоцьким спопелив її.

У Владі почалася важка депресія, і вона навіть намагалася накласти на себе руки. Повернути радість до життя допоміг лікар-онколог Леон Шварценберг, який лікував її сестру від раку. Вони стали близькими друзями, а в 1981 році одружилися. Марина і Леон прожили в шлюбі цілих 23 роки, пройшовши разом через серйозні випробування.

У 2003 році Шварценберг, який усе життя боровся з раком, сам помер від цієї хвороби. Марина залишилася зовсім одна, і щоб заглушити біль, стала прикладатися до пляшки. За словами актриси, їй здавалося, що життя скінчилося.

Рідних чоловіків не залишилося, діти були далеко. Від повного відчаю Владі врятували улюблені собаки і письменство. Світ ілюзій виявився значно добрішими і спокійнішими за реальний світ. Так світ побачила знаменита книга спогадів «Володимир, або Перерваний політ» і ще близько двох десятків книг.

Марина Владі поховала двох чоловіків. Ледь не поховала сина: кілька років тому Ігор потрапив в автокатастрофу і довго перебував у комі. Його дочки – онучки актриси – загинули в тій страшній катастрофі. З того часу, як каже Владі, вона взагалі не боїться смерті. А ще Марина зрозуміла, що найбільше щастя – це просто жити. І тепер їй потрібно жити не тільки за себе, але й за тих, кого вона втратила.

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *