ДМИТРИК ВИЗБИРУЄ ЛIТЕРИ

ДМИТРИК ВИЗБИРУЄ ЛIТЕРИМати міряла Дмитрикові ногу. Прикла­ла шнурочок уздовж босої ноги, де закінчу­вався найбільший палець, зав’язала вузлик. Івасик, братик Дмитриків, теж визувся, чекав, що і йому зніматимуть мірку. Але ні. Шнурочка не вистачило, та й у школу цього року він ще не піде. Нових черевиків не куплять йому.

Мама поїхала до міста, а хлопці подали­ся на луг. Івасикові здавалося, що він верш­ник, бо зробив собі коня з тички. Дмитрик попереду біг, бо справжнього коня не мав, а на іграшкових вже не їздив.
На лузі зійшлися три верби погомоніти поміж собою. Побачили хлопців і почали кликати їх. Хлопці й чекали цього. Підбігли, чемно вклонилися. Івасик пустив коня пас­тися в траву, дивиться найстаршій вербі в очі. А верба питає в нього:

– Івасику, ти хочеш ходити до школи?

– Дуже хочу, але кажуть, що я замалий. Ось Дмитрик восени піде до школи, і йому сьогодні мама нові черевики привезе.

Верби похилили голови в Дмитриків бік, а він хвалиться, що читати вже вміє.

– Читати вмієш? А прочитай-но нам, шо ось на небі написано.

Написано на небі? Хіба небо книжка, що читати його можна? Дмитрик задер го­лову, нічого не бачить, що можна було б прочитати.

– Там тільки сонце і три хмарки, – каже він.

– О, лічити вмієш! Але ми просили тебе читати.

– Сонце подібне до літери “О”, а он та хмарка – “Л”, тільки трохи розлізлася, ніби хто на неї водою бризнув.

Верби не читали книжок, не знали ні “О”, ні “Л”. Але небо говорило з вербами так, як книжка говорить з тими, хто читає ЇЇ. Сонце світило вже по-осінньому, говорило, що за літо втомилося і тому тепер ляга­тиме раніше спати. Хмар у небі – небага­то. Не туляться одна до одної, бо небо за літо нагрілося, і їм поки що не холодно.

Верби розповіли хлопцям про сонце, про хмари і про осінній ліс, який мріє вдалині. Кожну осінь здається вербам, що ліс хоче кудись вирушати, бо з зеленого робиться синім, а з синього жовтим. Заспокоюється тільки тоді, коли зима покладе на нього свою білу долоню.

– Хіба книжки вам про це не розповіда­ли? – запитали верби.

– Книжок ми ще не вміємо читати, – за­ступився Івасик за братика. – Дмитрик у букварі тільки почав складати літери.

– Складати літери? Як це складати? Так, як сіно складають у стоги?
Дмитрик осмілів. Розказав, як одну літе­ру до другої прикладає. Із трьох літер уже може вийти слово.

– Ось слово ЛІС, перша літера “Л” – як та хмарка. Друга, – Дмитрик кинув очима довкола і зупинився на тичці, – друга “І”, як цей кінь. А третя, як ваш зігнутий стов­бур, вербо, – це “С”. А разом буде ЛІС.

Дивувалися всі. Дмитрик дуже зрадів, що так гарно пояснив вербам. Івасик збен­тежено оглядав свого коня.

– Маленьке “і” має крапку зверху, – до­дав Дмитрик, – еле ж твій кінь теж не ду­же подібний до справжнього.

Як дивувалися верби, то, навіть поба­чивши це, переповісти неможливо. Так на­писано в книжці? Ану покажи нам ту книж­ку!!! – хотіли попросити верби, але з дива оніміли.

– Івасику, дай я трохи поїжджу на твоєму коні, – попросив Дмитрик, – і піде­мо додому, напевне, вже черевики є.

– Вже є, – підтакнув Івасик, нарешті зрозумівши, що він, поки стане школя­рем, може і Дмитрикові черевики доходжувати. А братові до школи потрібні обов’язково нові. Щоб навчитися читати, треба добре набігатись. “О” є на небі, “С” на лузі, а “Н”, як показував недавно Дмит­рик, сидить на перелазі. Поки Дмитрик визбирає їх, поки в буквар поскла­дає!

Дмитрик піде в школу, а Івасик буде мамі до­помагати льон тіпати. Візьме горсточку льо­ну і попросить висукати шну­рочок. На друге літо поміряє йо­му мама ніжку і поїде по нові че­ревики.

І вслід за Дми­трикомпобіжить Івасик виз­бирувати літери.

FacebookTwitterPinterest