ДМИТРИК ВИЗБИРУЄ ЛIТЕРИ
Мати міряла Дмитрикові ногу. Приклала шнурочок уздовж босої ноги, де закінчувався найбільший палець, зав’язала вузлик. Івасик, братик Дмитриків, теж визувся, чекав, що і йому зніматимуть мірку. Але ні. Шнурочка не вистачило, та й у школу цього року він ще не піде. Нових черевиків не куплять йому.
Мама поїхала до міста, а хлопці подалися на луг. Івасикові здавалося, що він вершник, бо зробив собі коня з тички. Дмитрик попереду біг, бо справжнього коня не мав, а на іграшкових вже не їздив.
На лузі зійшлися три верби погомоніти поміж собою. Побачили хлопців і почали кликати їх. Хлопці й чекали цього. Підбігли, чемно вклонилися. Івасик пустив коня пастися в траву, дивиться найстаршій вербі в очі. А верба питає в нього:
– Івасику, ти хочеш ходити до школи?
– Дуже хочу, але кажуть, що я замалий. Ось Дмитрик восени піде до школи, і йому сьогодні мама нові черевики привезе.
Верби похилили голови в Дмитриків бік, а він хвалиться, що читати вже вміє.
– Читати вмієш? А прочитай-но нам, шо ось на небі написано.
Написано на небі? Хіба небо книжка, що читати його можна? Дмитрик задер голову, нічого не бачить, що можна було б прочитати.
– Там тільки сонце і три хмарки, – каже він.
– О, лічити вмієш! Але ми просили тебе читати.
– Сонце подібне до літери “О”, а он та хмарка – “Л”, тільки трохи розлізлася, ніби хто на неї водою бризнув.
Верби не читали книжок, не знали ні “О”, ні “Л”. Але небо говорило з вербами так, як книжка говорить з тими, хто читає ЇЇ. Сонце світило вже по-осінньому, говорило, що за літо втомилося і тому тепер лягатиме раніше спати. Хмар у небі – небагато. Не туляться одна до одної, бо небо за літо нагрілося, і їм поки що не холодно.
Верби розповіли хлопцям про сонце, про хмари і про осінній ліс, який мріє вдалині. Кожну осінь здається вербам, що ліс хоче кудись вирушати, бо з зеленого робиться синім, а з синього жовтим. Заспокоюється тільки тоді, коли зима покладе на нього свою білу долоню.
– Хіба книжки вам про це не розповідали? – запитали верби.
– Книжок ми ще не вміємо читати, – заступився Івасик за братика. – Дмитрик у букварі тільки почав складати літери.
– Складати літери? Як це складати? Так, як сіно складають у стоги?
Дмитрик осмілів. Розказав, як одну літеру до другої прикладає. Із трьох літер уже може вийти слово.
– Ось слово ЛІС, перша літера “Л” – як та хмарка. Друга, – Дмитрик кинув очима довкола і зупинився на тичці, – друга “І”, як цей кінь. А третя, як ваш зігнутий стовбур, вербо, – це “С”. А разом буде ЛІС.
Дивувалися всі. Дмитрик дуже зрадів, що так гарно пояснив вербам. Івасик збентежено оглядав свого коня.
– Маленьке “і” має крапку зверху, – додав Дмитрик, – еле ж твій кінь теж не дуже подібний до справжнього.
Як дивувалися верби, то, навіть побачивши це, переповісти неможливо. Так написано в книжці? Ану покажи нам ту книжку!!! – хотіли попросити верби, але з дива оніміли.
– Івасику, дай я трохи поїжджу на твоєму коні, – попросив Дмитрик, – і підемо додому, напевне, вже черевики є.
– Вже є, – підтакнув Івасик, нарешті зрозумівши, що він, поки стане школярем, може і Дмитрикові черевики доходжувати. А братові до школи потрібні обов’язково нові. Щоб навчитися читати, треба добре набігатись. “О” є на небі, “С” на лузі, а “Н”, як показував недавно Дмитрик, сидить на перелазі. Поки Дмитрик визбирає їх, поки в буквар поскладає!
Дмитрик піде в школу, а Івасик буде мамі допомагати льон тіпати. Візьме горсточку льону і попросить висукати шнурочок. На друге літо поміряє йому мама ніжку і поїде по нові черевики.
І вслід за Дмитрикомпобіжить Івасик визбирувати літери.