Доземний уклін ветерану

уклін ветерану

Довгими безсонними ночами до нього приходять спогади. Ось він зі старшими братами Іваном, Павлом, Михайлом біжать курною стежкою до Діхтярівського ставка. Батько відпускає їх скупатися та все нагадує старшому Івану наглядати за меншими. А ось мама подає всім за столом пироги, які спечені у печі на капустяному листі. Ви їли пироги з ревенем? Смакота!

Приходять у спогадах і пахучий солодкуватий цвіт білої акації, не дуже смачні калачики, і зовсім не такі, як мамині пироги, млинці із висівок і листя липи.

У страшному 1933 році йому було вісім років. Не хочеться думати про погане, і вже бачить себе Федір Матвійович пастушком. У старшої сестри Мотрі, яка вийшла заміж за верещацького хлопця, він пасе корову. Хомин яр приваблює його зір. Яка краса! Пахне різнотрав’я, співають пташки, по небу пливуть білі пухнасті хмари. Гарно, тихо, спокійно.

Часто згадує Федір Матвійович свого батька, від якого перейняв майстерність і любов до роботи. Не тільки у спогадах, але й у снах проходить Федір Матвійович, згадуючи своїх бойових друзів, фронтовими дорогами.

З особливим почуттям вдячності, поваги я пишу про пенсіонера з села Почапинець, ветерана Другої світової війни, учасника бойових дій Боровика Федора Матвійовича.

Федір Матвійович народився у Почапинцях 18 лютого 1925 року у багатодітній сім’ї робітника. Батько Матвій Андронович працював на цукровому заводі слюсарем, мама Ярина Ярефімна ходила на роботу у колгосп. Федя у сім’ї був найменшим, має трьох старших братів та сестру. Перед війною у 1940 році закінчив сім класів Почапинської семирічки. Мав намір навчатися далі, та прийшла війна. Пішли захищати рідний край брати. Життя старшого брата Івана проклята війна забрала у перший день. Дев’ятнадцятирічним Федір Боровик пішов захищати свій рідний край від ворогів. Воював у складі 254-ї стрілецької дивізії 781-го артилерійського полку. Брав участь у визволенні Румунії, Польщі, форсував річку Одер. При взятті міста Бауцен, відбиваючи атаки противника, підбив чотири танки. Із хвилюванням і сльозами на очах Федір Матвійович розповідає про бій під Бауценом. Воювали за кожен клаптик землі, полк поніс великі втрати. У бою загинув командир дивізії генерал-лейтенант М. К. Путейко.

Федір Матвійович нагороджений бойовим орденом Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги». Після закінчення війни Ф. М. Боровик служив в армії по 1957 рік. У рідній частині ремонтував військову техніку, був висококваліфікованим спеціалістом, навчав молодь, передаючи їй свою майстерність. Демобілізувавшись, разом із сім’єю переїхав у рідне село Почапинці Лисянського району Черкаської області. Разом із дружиною Марією Михайлівною побудували будинок, виростили і виховали трьох дітей: дві доньки і сина. Працював автослюсарем в автоколоні Почапинського цукрового заводу. І на трудовому фронті він був кращим. Подяки і Грамоти від дирекції заводу, портрет на заводській Дошці Пошани. До бойових нагород додався орден Трудової Слави ІІІ ступеня. У 1985 році вийшов на заслужений відпочинок.

Сьогодні  Федір Матвійович проживає разом із сім’єю сина, радіє і переживає за своїх дітей і внуків, і від щирої ветеранської душі бажає миру і спокою всьому українському народу.

Ольга Лазарчук, голова ради ветеранів, с. Почапинці, Черкаська обл.

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest