Думаймо уже сьогодні, щоб не обпектися завтра

Думаймо уже сьогодні, щоб не обпектися завтра
Думаймо уже сьогодні, щоб не обпектися завтра

Так багато хочеться сказати, так багато болю на душі… Бо хіба можна бути спокійним до тих цін, які нині доводиться платити за газ, за електроенергію? Добре, я згідна, у керівництва держави свої непрості стосунки з МВФ, бо постійно доводиться жебрати у нього мільйони і мільярди то на підтримку економіки, то на оплату боргів своїх «папєрєдніков», а за це вимагають підвищення ціни на газ. Хоча я не дуже розумію, який стосунок має ціна на газ до кредитів МВФ. Ну хай так, це все, як мовиться, не для середніх умів. Нам кажуть: ідемо в Європу, і ціни мають бути європейськими. А зарплати, а пенсії?

Хоча про що це я запитую? Уряд же дбає про нас, і ми не маємо відчувати підвищення цін, бо субсидії все компенсують. А хто-небудь вникав у схеми цього субсидіювання? На ту саму опалювальну площу, яка ніскільки не змінилася ні з минулого, ні з позаминулих років, норми витрати газу зменшили, а відповідно і суттєво зменшилася субсидія. І при таких нормах «захисту» вже не доводиться говорити про тепло у домівках, а хоч би не замерзнути. Як вижити одиноким пенсіонерам, хворим людям, які мають хронічні хвороби і для яких тепло – життєво необхідне, як, зрештою, і для всіх людей?

Чому у країні така величезна кількість людей із серцево-судинними захворюваннями? Та тому, що ніяке серце не може витримати цієї всієї несправедливості. Отже, владі це вигідно: чим більше малозахищених скоріше вимре, тоді й субсидіювати буде нікого. Адже олігархам нічого не загрожує, вони хіба можуть симулювати та імітувати гіпертонічні хвороби, коли їх ловлять на крадіжках державних коштів і тягнуть до суду. Або, як пишуть про очільника «Нафтогазу» Андрія Коболєва, що має офіційну зарплату майже 2 млн грн на місяць і який виписав собі та своїм заступникам премії аж на 46 млн доларів. І це правда? То для чого домовлятися із МВФ про кредит, коли «Нафтогаз» має такі астрономічні кошти? Чи що, «Нафтогаз» – це держава у державі та ситуація із цінами на газ її ніяк не стосується? Чи, може, вся ця катавасія із цінами потрібна для того, щоб політики-популісти у своїх передвиборчих перегонах мали про що кричати? Один волає, що знизить ціну на газ удвічі, інший – утричі, а ще інший обіцяє взагалі щось несусвітнє. Тим часом чи не всі вони мають реальну законодавчу владу. Тож хай не репетують і не рвуться у президенти, а ухвалюють закони, спрямовані не проти людей, а для людей.

Чому досі немає закону про вибори, відповідно до якого ми голосували б не за партії, а за конкретних людей, бо в партійних списках знову куплять собі місця і пролізуть у Верховну Раду ті ж самі добкіни, новінські, вілкули, бойки, рабиновичі та іже з ними. Чому слуги народу ніяк не можуть зняти таку дорогу їм депутатську недоторканність? Бо ж бачимо, скільки крадіїв, зрадників, брехунів сидить нині у Верховній Раді і ніхто не може притягнути їх до відповідальності. З кого ж вдалося зняти цю недоторканність, то окремі з них уже ген за межами нашої держави, у світах.

Ті ж, що не втікають, щоденно когось критикують, щось обіцяють, лізуть нам в очі з рекламних щитів, сторінок газет, з екранів телевізорів, промовляючи, як у тій пісні, колись такій популярній: «Вибєрі мєня, вибєрі мєня». Вибери, ти ж, мій ні, не народ, мій електорат, і маєш забути, не пам’ятати, що я вже була на вершині влади і що я творила на ній, що саме за мого прем’єрства ціни на газ злетіли вгору. Саме тоді я дуже мило спілкувалась із Путіним, але ти, електорате, не маєш про це пам’ятати. Не пам’ятай і про те, що саме я зі своєю партією була проти вступу України в НАТО, а тепер так завзято про це говорю та гостро критикую нинішніх прем’єра і Президента. Дуже хочеться запитати: звідки у тієї пані такі величезні кошти на всі ці телеефіри, причому щоденні і неодноразові, тоді, коли інші потенційні кандидати ще навіть не заявили про себе. Можна запитати колишню прем’єрку і про давні справи із Павлом Лазаренком та ще багато про що. І не потрібно тепер говорити, що Президент не такий і робить щось не те.

Чому чи не всі кандидати у президенти говорять тільки про те, що людям найбільше болить: високі ціни, малі пенсії та зарплати, і не оприлюднюють своїх планів, як збираються зупинити війну, зміцнити армію, добиватися членства у Євросоюзі, утвердити у країні єдину автокефальну церкву, закорінити в усіх сферах життя державну мову?

На жаль, претенденти на президентське крісло чомусь не бачать важливості помісної церкви в Україні. Так, пан Ляшко, твердить, що цим мають займатися самі духовні особи, а не Президент, бо його мають турбувати стратегічні державні питання. Якщо духовне життя і духовна незалежність – не державна і не стратегічна справа, то чому проросійські сили, як заявив Патріарх Філарет, «роблять все, на що здатні, щоби перешкодити успіху, задіявши різні засоби – гроші, дипломатію, спецслужби, залежні від них ЗМІ, вживаючи напівбрехню і відверту неправду»?

Чому майбутня кандидатка у президенти Юлія Тимошенко не долучається до відстоювання автокефалії, навіть не згадує про неї, бо, напевно, боїться втратити підтримку Москви, де так мріють бачити її на головній посаді в Україні і знову домовлятися про здачу її інтересів. Мені здається, що при таких передвиборчих позиціях її не може підтримувати більшість українців і ці високі рейтинги вона купує. Про кандидатів від «Опоблоку» узагалі не хочу ні чути, ні говорити, бо вони обіцяють «сите безхмарне життя, щоб Україна й не думала про вступ у НАТО і стала безсилою проти «старшого брата». «Світиться» на екранах і пан Тарута зі своєю «Основою», з якою країна нібито запрацює, але цей «основник» «став очільником держадміністрації у Донецьку тоді, як і Коломойський у Дніпрі. Команда Коломойського захистила свою область, а Донеччина при «губернаторі» Таруті «перетекла» під контроль бойовиків і Україна втратила життя тисяч найкращих. Тепер Тарута запевняє, що «країна запрацює». Хочеться запитати: «Так, як Донеччина у часи його керівництва?»

Ну, а кандидатуру В. Зеленського потрібно, напевно, сприймати, справді, як коміка. Він іще ніде навіть не підтвердив своїх намірів іти на вибори, а йому вже малюють друге місце після пані Юлії. Це що, аби показати, «якщо не Юлю, то будете мати коміка». Тільки це вже несерйозно і не смішно, бо Володя навіть не розуміє, яке значення має українська мова. Для нього це звучить, як «какая разница», і тому всі його проекти на телебаченні російськомовні. Одна справа бути президентом у телефільмі «Слуга народу», а зовсім інша – у житті, адже життя – це не кіно. Йому потрібно пам’ятати слова Івана Огієнка, українського вченого, що «хребет нації – її мова». Найголовніший і найміцніший цемент, що об’єднує етнографічний народ і перетворює його у свідому націю, – то соборна літературна мова, яку береже і творить не тільки закон, а й ціле живе життя: церква, преса, школа, уряди, театр, кіно, радіо і т. д. Отож, замість того, щоб іти в президенти, краще створити хороший україномовний продукт, нехай і комічний, але цікавий, патріотичний, який не принижує рідну мову, а звеличує її, спонукає інших говорити нею.

Справді, серед засилля реклами, статей, усіляких бордів немає місця для громадсько-політичних організацій, їх позиції і роз’яснень, агітації, за кого голосувати, як вибрати нормального президента.

Я нікого не агітую, нікому не нав’язую своїх думок, тільки хочу, щоб люди були більш далекоглядними і не мали дуже короткої пам’яті щодо тих, хто вже тепер при владі нічого не робить, тільки галасує і критикує тих, хто щось реально робить для держави, для народу. Популісти, маючи велетенські статки, рвуться до найвищої влади, але ще Леся Українка писала: «Міцна партія мусить мати вплив і без грошей, а інакше її вплив нічого не варт, хоч би й як багато коштував. Коли ж гроші потрібні «для впливу», то їх шкода на се, бо се значить оплачувати деморалізацію».

Слава Україні! Героям слава!

Надія Захарська

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.