Гібридна війна
Дивлячись телебачення і слідкуючи за результатами щораз нових соціологічних досліджень із приводу потенційних переможців на виборах президента України цього року, розумію, наскільки масштабною у нас є гібридна війна. Поки біда лихоманить наші східні кордони, у тилу ситуація не менш напружена. Хоч і тут вводь воєнний стан.
Телеканали один за одним співають оди вигаданим переможцям виборів і крутять днями й ночами рейтинги кандидатів. Дивно бачити серед так званих лідерів громадської думки осіб, яким місце не у президентському кріслі, а на нарах – за грабунок держави і народу. Як на мене, у нас триває гібридна війна. І всі замовлені опитування, зі стелі взяті рейтинги та маніпуляції людською свідомістю – яскраве тому підтвердження.
Насамперед рейтинги є нічим іншим, як своєрідним закиданням вудочки для деяких учасників виборчого процесу – маючи вигадані захмарні відсотки у соціологів, кандидати можуть після дня виборів закликати до бунту і визнання народного волевиявлення недійсним. Бо хтось там щось «підробив» і «сфальсифікував». А Україні нині ой як невигідно переживати нові протести і соціальні бурі. Та нашим ворогам такий сценарій лише на руку. Бо як іще можна ослабити країну, яка не піддається зовнішньому агресору і згуртувала довкола себе цілий світ? Правильно – підривати силу зсередини руками куплених політиків, партій та організацій.
Про те, що нині мелять на телеканалах кандидати у президенти, страшно й говорити. Та що тут скажеш – ТБ нині приватне, потужними рупорами заправляють олігархи. І їм не важливо, де правда. Головне – бізнес і вигода. На скількох телеканалах нині можна почути повноцінний ефір, ті ж таки дебати, українською? Олігархічні рупори ігнорують державну мову, державні інтереси, а замість грамотно розставляти акценти у суспільно-політичному житті держави спотворюють усю картину. На «плюсах» сюжети про Томос для українського православ’я показують 25-м кадром, зате передачі, де насміхаються над усім українським, крутять годинами щодня. І хто це зупинить?
Усі покладають надії на нового президента. Кандидати ж роздають обіцянки, які хоче чути кожен виборець: одна зменшить тариф на газ удвічі, інший – учетверо, третій немічно просить написати для нього передвиборчу програму. У результаті отримуємо популізм і брехню. Ну не може президент формувати ціну на газ, тим паче знижувати її вдвічі чи вчетверо! Бо це не його компетенція. Президент відповідає за міжнародну політику, аби Україну у світі не ігнорували, не витискали на задвірки, а поводилися як із рівною. Підґрунтя для цього забезпечує уряд, який виконує, і парламент, який ухвалює важливі рішення. А що ми маємо на практиці? Кандидати у президенти роздають людям обіцянки, які не зможуть у майбутньому виконати. Ви думаєте, вони настільки тупі, щоб не знати, чим насправді займається глава держави? Навпаки. Вони орієнтуються на те, що ми з вами – необізнані й довірливі, що брехню вважаємо правдою, а окозамилювання – турботою.
Нині усі кандидати у президенти дружно критикують Петра Порошенка. Розумію, що є за що, бо не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Та партійні штаби (зокрема й на Тернопіллі), здається мені, замість відбивати атаки на свого лідера лише потурають цьому. Ось їду я на Чортківщину. Дорогою бачу білборди із поздираними плакатами Президента. Реклама інших політиків – неторкана. Не пропоную, щоб обласна організація БПП шукала з поліцією винних, та хоча поновила б свою рекламу, щоб не мати такий убогий вигляд! І мова йде не стільки про рівень культури, як про безвладдя.
Якби у нашій області був дієвий штаб із підтримки чинного Президента, то мав би вирішити ці питання. Як і пояснювати мешканцям краю, що має робити гарант Конституції та які у нього реальні повноваження. Може, тоді ми почули б, що Президент має підтримку світової спільноти, що питанням газу займається Кабмін, що завдяки Порошенку нині Україна має децентралізацію і створено антикорупційні установи. Не все, правда, ідеально, є багато помилок, але є можливість їх виправляти і рухатися до кращого результату. Таке враження, що однопартійці самоусунулися, а ті сили, які спершу висловлювали свою підтримку Президенту, нині зайняли вичікувальну позицію – хто переможе на виборах, до того й побіжать кланятися.
Нині один кандидат має у нашій області армію проплачених агітаторів, які ходять по ринках, сідають в автобуси і, маючи завдання очорнювати чинного гаранта, порушують тему тарифів, Липецької фабрики, війни, офшорів, поширюють і неправдиву інформацію. Усе заради того, щоб виграв їхній роботодавець.
Ось у таких умовах нині рухаємося до президентських виборів. Нас зомбують брехливими рейтингами, годують перекрученими цифрами і фактами, а що робимо ми? Замість опиратися маніпуляціям і включати свій розум, слухаємо чужі поради. Ми сміємося, що росіяни зазомбовані. А українці хіба ні?
Ігор Жиляк
