Гіркий шоколад

Гіркий шоколад
Гіркий шоколад

Уже майже два місяці не дає мені спокою одна історія. Ні, це не щось надзвичайне, напевно, дехто й не звернув би на це увагу, а в мене неспокійно на душі.

Ми з чоловіком живемо у приватному будинку на Київщині, їздимо на роботу до столиці. Поряд із нами живе племінниця з чотирирічною донечкою. Наш син далеко від нас, ми рідко бачимо онуків, і коли до нас на подвір’я забігає донька племінниці, ніби сонячний промінчик зігріває душу. Стільки задоволення отримуємо від спілкування з цією маленькою щебетухою, що й словами не передати! Подумки підмічаю, яка розумна та кумедна дівчинка, як її мама, коли була маленькою, адже вона з моїм сином виросли разом.

Одного разу племінниця попросила мене побути з маленькою Христинкою (у мене був вихідний), бо вони з чоловіком у справах їдуть до Києва. Я була дуже рада, адже товариство маленької «чомучки» для мене просто щастя! Увечері, коли племінниця прийшла забирати доньку, подякувала мені та поклала на стіл велику коробку цукерок. Я зрозуміла – це плата за Христинку. Хотіла повернути цукерки, та де там! Родичка заперечила, мовляв, я витратила свій час на дитину. У душі запекло вогнем. Вечір був зіпсований. Хіба рідні люди повинні за все платити одне одному?! А якщо мені буде потрібна допомога? Мабуть, звертатися до них мені не захочеться, адже тим подарунком вони ніби відгородили мене від себе. Це, виходить, і я повинна буду чимось заплатити. Вважаю, що це неправильно. А може, я перебільшую? Знаю, що дехто не погодиться зі мною, та мене ніщо не змусить думати інакше! Дивлюсь на ті цукерки, читаю, який там лісовий горішок і гіркий чорний шоколад, і думаю: «А й справді, не солодкий, а дуже гіркий…»

Антоніна Андріївна

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *