Гойко Мітіч – головний індіанець планети

Гойко Мітіч
Гойко Мітіч – головний індіанець планети

– У той день я збирався кататися на лижах. Уже стояв у дверях. І тут задзвонив телефон. Добре пам’ятаю момент нерішучості: узяти трубку – не взяти? Все-таки взяв. На тому кінці дроту жіночий голос, мене запрошували на зустріч: спробувати себе на головну роль у кіно… Я подумав: цікаво, треба сходити. І поставив лижі до стінки. Але ж цілком міг не відповісти на той дзвінок!

 Фільм «Сини Великої Ведмедиці», я зіграв у ньому вождя індіанців Токей-Іто, вийшов на екрани в 1966 році, і на мене звалилася така слава, яка навіть професійним акторам випадає рідко.

Я ж актором став випадково. Із дитинства мріяв стати вчителем фізкультури. Вступив до фізкультурного інституту. І якось нас, студентів ще, запросили на зйомки фільму, потрібні були спортивні хлопці для масовки. Я зголосився. Це був англійський історичний фільм про рицарські часи. Мені сказали, що я схожий на головного героя: «Гойко, будеш його дублером». А в наступному фільмі мені вже довірили маленьку роль. І пішло-поїхало…

Після успіху першого мого фільму про індіанців я перебрався в НДР і став уже щосили зніматися. Фільми стали виходити один за одним: «Чингачгук – Великий Змій», «Слід Сокола», «Білі Вовки», «Оцеола», «Ульзана»… Зрештою, я сам уже відчував себе індіанцем, тому спеціально відправився до США, щоб побачити народ, який, так уже вийшло, став мені рідним.

Приїхав у резервацію. Із собою у мене були касети з нашими фільмами, які в Америці не показували. Я хотів дізнатися, що скажуть про них справжні індіанці. Фільми сподобалися настільки, що індіанці вирішили зробити мене своїм раз і назавжди. І це була реальність, а не кіно: справжні індіанці, полум’я багаття, чоловіки, які сидять біля вогню, сивий дід з орлиним профілем – шаман… Він велів мені принести з собою тютюн, сказав, що він потрібен для обряду. Я не знав, що на мене чекає, але тютюн приніс. Крім тютюну шаман кидав у багаття ще щось.

Обряд тривав доволі довго. Ми всі немов плавали в диму. Нарешті він запитав: «Яке у тебе ім’я на мові природи?» Я відповів: «Я тільки грав індіанців, у мене немає такого імені». Він: «Ти зараз отримаєш таке ім’я. Воно дається лише раз у житті. Закрий очі – ти побачиш якусь тварину. Думай про неї». Я зробив, як він велів, і побачив перед собою вовка. І я нічого не сказав, просто розглядав те, що намалювала, як я вважав, моя уява. А коли відкрив очі, шаман сказав: «Ти будеш Вовком». Я здивувався: як він міг дізнатися, адже це були всього лише мої думки? Я намагався його запитати – як? Шаман тільки посміхнувся й пішов, кинувши на прощання: «Тобі пощастило. Вовк у нашому племені дуже високо цінується». Так і залишилося для мене загадкою: як він дізнався?

Вам сподобався матеріал? Поділіться, будь ласка, своїми думками. Рекомендуйте друзям. Заходьте на сторінку частіше у нас багато цікавих матеріалів. Хвилиночку, ви забули поставити «Подобається»! Спасибі, що були з нами!

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *