Герої новітньої історії України
Прорвав оборону противника і вивів бригаду з оточення
Дмитро Дозірчий – старший лейтенант Збройних Сил України, командир танкового підрозділу.
У перший день повномасштабної війни, 24 лютого, коли російські війська наступали з тимчасово окупованого Криму, поблизу Олешок Херсонської області танкові колони бригади Дмитра потрапили в оточення. Офіцер прорвав оборону противника на мосту та забезпечив вихід з оточення. Правильно прийнятим рішенням та діями він зберіг життя військовослужбовців, і вони продовжили протистояти ворогові.
Указом Президента України 16 березня 2022 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Дмитру Дозірчому присвоєно звання Героя України з врученням ордена «Золота зірка».
«Його ефективні дії при обороні Херсонської області дали змогу нашим силам вийти з оточення і продовжити боротьбу», – зазначив Глава держави.
Дмитро Дозірчий власним прикладом показав, що для наших офіцерів, на відміну від російських, одними з головних цінностей є збереження людського життя і захист своєї держави.
«Наші танки вже проявили себе в цій війні, а броня змінювала перебіг не одного бою на користь Збройних Сил. Але жодна техніка, жоден танк, жоден гвинтик не буде працювати без людей, без їхньої кмітливості, винахідливості, військових хитрощів та умілих рук», – зазначають на сторінці Українського ветеранського фонду.
Ми гідно тримаємо оборону України і б’ємо російського ворога завдяки нашим українським героям. Дякуємо кожному з них!
Мати 12 дітей загинула, рятуючи побратимів
Вона стала учасницею бойових дій на Донеччині, відколи туди прийшла війна 8 років тому. Адже була переконана: «Якщо ми не будемо там, вони прийдуть у наші домівки».
Ці слова жінка повторювала щоразу, коли прощалася з рідними, їдучи на фронт.
А загинула 48-річна мати-героїня Ольга Семидьянова, військовий медик із Марганця, 3 березня цього року на полі бою з російськими окупантами на межі Донецької та Запорізької областей.
Як розповіла її донька Юлія Волкова, під час бою сили ЗСУ відступали, і комбат дав команду відправити всіх жінок подалі з передової. Проте Ольга відмовилась і залишилася зі своєю ротою та до останнього продовжувала рятувати українських бійців.
Вона наче передчувала свою смерть і за кілька годин до того, як загинула від стрілецької зброї ворога, відправила через знайомих рюкзак із речами та написала дітям, що дуже й дуже їх любить. Більше на зв’язок не виходила…
Ольга Семидьянова народилася в Запоріжжі і була єдиною дитиною в сім’ї. А от сама, вийшовши заміж у 19 років, стала багатодітною мамою. Коли була вже вагітною шостою дитинкою, переїхали до Марганця. Там у подружжя виникло бажання виховувати ще й прийомних дітей. Своє рішення винесли на сімейну раду й отримали добро від своїх рідних синів та доньок. Так у їхній сім’ї з’явилося ще 6 хлопчиків віком від 11 років, і вона отримала статус дитячого будинку сімейного типу. Ольга жила своєю великою сім’єю, присвятивши їй усю себе.
Діти росли, дорослішали. Коли ж прийшов час захищати український схід, їхній батько пішов добровольцем до батальйону ДУК «Правий сектор». Запросив і дружину приєднатися. Вона пройшла вишкіл на стрільбищі, опанувала військову справу. А потім разом із донькою Юлією приєдналася до батальйону «Айдар», рятувала на передовій поранених як медик 3-ї штурмової роти. Жінка практично не покидала «гарячі» точки й отримала багато нагород за мужність, героїзм і професіоналізм. Останньою був орден «Честь і слава», яким, за словами рідних, дуже дорожила.
Вічна пам’ять і низький уклін…
«Погляд часу» №22-26.05.2022
