І буде мир… І вишні зацвітуть

І буде мир...
І вишні зацвітуть
У рідному моєму краї.
Лелеки добру звістку принесуть:
«Кінець війні, ми ворога здолали!».
І на світанку вмиється Земля
Ранковою холодною росою.
І буде чути пісню солов'я, 
А не ревіння літаків над головою.
Підніме очі закривавлений Ірпінь,
Йому плече підставить сива Буча.
А Бородянка і Гостомель-побратим
Порушать тишу стогоном болючим.
Демидів враз прокинеться від сну, 
Від болю ран ворожих окупантів.
На повні груди крикне: «Я живу! 
Я витримав оцих потвор-мутантів».
Козаровичі, пошматовані вогнем,
Потоптані, знесилені і босі. 
Тавровані ординським тим мечем
Піднімуть хвилю в морі стоголоссям. 
І Димер, Катюжанка, і Синяк
Сплюндровані поганською рукою ката
Без сліз, бо їх давно уже нема,
З колін устануть, бо прийшла розплата. 
Почує це Іванків – сивий дід.
Вони його живого розпинали, 
Він навіть не стогнав, він гордо переніс,
Його тортури дикі не зламали. 
Чоло насупить древній наш Лютіж –
Поранений, обстріляний, побитий. 
Тримав він оборону, як справжній захисник,
Сміливістю своїх людей прикритий. 
А Вишгород, наш славний волонтер!
І день, і ніч збирає поміч всім нужденним. 
Ви очі бачили, отих святих людей, 
У них вогонь добра горить священний. 
Засяє сонцем Вишгородський край.
Підніметься з руїн моя країна,
Бо мужності такої світ не знав.
По силі духу ти одна така єдина. 
Повернемось до мирного життя,
Запахнуть чорнобривці й рута-м'ята. 
І мама заспіває «Котика-котка»,
І принесе «від зайчика» гостинця тато. 

Ліна Костенко, 17.03.22 р.

«Уют» №14-01.04.2022