Історія офіцерської мужності та великого кохання

Вони познайомилися в 2021 році на 30-річчя нашої Незалежності. Тільки почали будувати стосунки, як Владислава спочатку на місяць відрядили на навчання, а згодом – до району бойових дій. Саме на Донеччині вже вранці 24 лютого внаслідок ракетного удару Владиславу відірвало ліву руку. Але усім смертям на зло сьогодні його Тетяна з ним поруч.

Поранення дістав уже вранці 24 лютого

Владислав вирушив на Донеччину за власним бажанням. Ще з літа 2020-го, відразу після закінчення Харківського національного університету Повітряних Сил, він рвався саме туди. Вважав, що саме в районі ООС офіцер має здобути необхідний бойовий досвід. За декілька місяців до війни Владислав прибув на Донеччину, де виконував обов’язки начальника обслуги відділення енергетичного забезпечення.

– Те, що хмари згущуються, стало зрозуміло вже всередині лютого, коли на територію так званих «днр» та «лнр» почали заходити російські війська, – згадує офіцер.

Ще до ранку 24 лютого наші сили були передислоковані на запасні рубежі. Але на основній позиції залишалося ще кілька одиниць техніки з особовим складом, і Влад повернувся, аби вивести з-під імовірного удару і їх.

О 4:20 ранку, перебуваючи в окопі, офіцер почув перший потужний ракетний обстріл, а слідом – другий. Спочатку болі не було. Влад лише відчув, що щось застрягло в боці.

– Я спробував підняти ліву руку. Не зміг… Важко, але все ж таки виліз з окопу. Побачив начальника автослужби – теж Олександра, який і допоміг мені дістатися укриття та наклав на рану турнікет, – розповів Владислав.

А далі його разом з іншими пораненими евакуювали до лікарні та відразу – до операційної. Коли Влад відійшов від наркозу, попросив медичну сестричку написати з її телефону Тетяні. Мовляв, живий, але важко поранений.

Операція за операцією і зустріч із коханою

Вона відповіла миттєво. Почула голос медсестри, а згодом – і його, Владислава, голос.

Бухгалтер, старший солдат Тетяна зустріла перший день війни в наряді, несучи службу черговою КПП. Ще ввечері 23 лютого вона розмовляла з Владом по телефону. А він попередив, що до ранку на зв’язок не вийде і телефон буде вимкнений.

– Спочатку я не надала цьому особливого значення. Я ж людина військова. Але о 4-й ранку, коли розпочалися ракетні обстріли, стала нервувати… Десь близько 11-ї години побачила повідомлення, надіслане з незнайомого номера. Читаю, а це ж про нього, про Влада! Одразу зателефонувала. Я радію, що живий! А він, фізично та психологічно виснажений, каже, що, напевно, мені такий вже не потрібен. Я на нього не образилася, і розлучатися з ним через поранення не збиралася. Ми знов разом, і це головне, – емоційно сказала Тетяна.

Після поранення офіцер упродовж місяця стійко переніс шість операцій. Спочатку йому ампутували руку по лікоть. Однак сепсис прогресував, і лікарі вимушені були видалити іншу частину кінцівки. Потім були операції в лікувальних закладах Дніпра та Львова. Поранення виявилося занадто важким. Крім руки, уламком ракети Владиславу пробило легені та низ живота…

Уже до Львова, за два тижні після поранення, і приїхала до офіцера Тетяна.

Відмовився звільнятися за станом здоров’я

Після проходження реабілітаційного лікування Влада відвідала і його мати Наталія Миколаївна. Болісно було дивитися жінці на те, які рани залишила на тілі сина проклята війна. І бувало, іноді відійде у бік і тихо, щоб не чув син, заплаче. А Влад побачить, підійде до неї, ніжно обійме і заспокоює: «Не треба, мамо. Живуть люди, і я буду жити. Тим більш, що і ти поруч зі мною, і Тетяночка!».

До слова, у Владислава був вибір: або звільнитися за станом здоров’я, або залишитися на військовій службі. Він обрав останнє. І нині разом зі своїми бойовими побратимами наближає нашу перемогу, обіймаючи офіцерську посаду в одній із військових частин. А влітку цього року справжній офіцер достроково отримав чергове військове звання «капітан».

Є плани на мирне життя

– Пропозицію руки та серця хочу зробити в якійсь оригінальний спосіб. Одразу зазначу, що довго тягнути з цим не стану, – поділився своїми планами Владислав.

Щоправда, спочатку вони планують лише розписатися. А весілля вже зіграти – після перемоги.

А ще Владиславові необхідно вирішити питання з протезуванням. Спеціалісти порадили, що краще придбати біонічний протез. Але коштує він занадто дорого.

Приміром, за словами Владислава, у США операція зі встановлення такого протезу коштує десь 150 тис. умовних одиниць, яких у офіцера в наявності немає. Але сподіваємося, що і цю проблему вдасться вирішити, й добрі люди в цьому допоможуть.

 «Погляд часу» №44-03.11.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *