Історія танкіста, якому вдалося вижити в запеклому бою
Попри поважний вік – 58 років – полтавець Сергій Нездоля добровольцем вирушив до війська, щойно росіяни почали свою ганебну, так звану «спеціальну воєнну операцію». У військкоматі колишнього танкіста відрядили громити окупантів командиром танкового взводу.
Під час одного з пекельних боїв на Луганщині у його броню тричі поспіль поцілили з ПТУРа, Сергій зазнав тяжкого поранення та навіть збирався накласти на себе руки, аби не потрапити в полон. Але, на щастя, йому забракло сил, аби це зробити.
Нині Сергій Олександрович перебуває у запорізькій лікарні, де оговтується після тяжкого поранення.
– Потрапили ми воювати в дуже важке місце. Це – Лисичанськ, Гірське, Грубівка, Трипілля, Попасна.
Виїхали на рубіж оборони, ну і там я вже був підбитий трьома російськими ПТУРами, – розповідає Сергій. – Перша ракета «влупила» танкові «в лоб». Коли почали потроху відходити, – каже вояк, – знову «в лоб» прилетіла друга ракета й одразу третя – у гусінь.
Цей розстріл українського танка росіяни навіть зафільмували з безпілотника. Так само в кадр потрапив і Сергій, коли його, тяжко пораненого в ногу, від понівеченої броні відтягав побратим.
Утім, зізнається чоловік, він зрозумів, що всім екіпажем їм звідти не врятуватися, тож наказав хлопцям пробиратися у бік своїх, а сам дістав пістолет.
– Мене відтягли хлопці метрів на 30 чи 40 від танка. Екіпаж я відпустив, бо ж мене вже нікуди не дотягнеш.
Тоді я приготувався теж відходити, але туди, у засвіти… Дістав пістолет, бо вирішив у полон не здаватися. І десь за півгодини з’явилися окупанти, – пригадує чоловік.
У цей час через втрату крові він був уже у напівсвідомості. російські розвідники підкралися та встигли затиснути руку скаліченого танкіста зі зброєю напоготові, мимоволі урятувавши таким чином його життя.
Перший допит полоненого, як і розстріл його танка, окупанти також зафільмували на камеру: на тому запису Сергій каже, хто він і звідки, переповідає обставини бою та своє поранення.
Чоловіка доправили до шпиталю в окупований Стаханов, що на Луганщині.
– А після відправили мене в СІЗО в Луганськ. Там я пробув тиждень, а потім мене забрали на обмін, – каже вояк.
– Ставлення до полонених було хамське. Перев’язки формальні. Лікували так само…Ну, в СІЗО хто там вас буде лікувати? – ділиться військовий.
У лікарні, після обміну 29-го червня, Сергій перебуває разом із кількома скаліченими вояками, які так само повернулись із полону.
Медики, які зараз ними опікуються, кажуть, що пацієнти після пережитого мають не лише складний фізичний, а й психологічний стан. Тож із ними працюють психологи.
Про свої подальші плани Сергій Нездоля не каже, мовляв, спочатку треба встати на ноги.
«Уют» №29-14.07.202
