Калинка

Калинка
Колись давно-давно в одному селі жила привітна й ласкава дівчинка. Звали ту дівчинку Калинкою. Дуже вона любила квіти. Яких тільки квітів не росло в неї на підвіконні! Їх вона попереносила з лісу. Видно, й рослинам була до вподоби ця маленька дівчинка, бо ще жоден кущик, жодне стебельце не зів’яло. Усі люди в селі любили Калинку за її добре та щире серце.

Навесні Калинка, як завжди, пішла в ліс. Нелегко було їй сюди добиратися. Довгий курний шлях пролягав од села до лісу. А обабіч ні деревця, ні кущика. «Дай, – думає Калинка, – посаджу тут щось, нехай росте». Так і зробила. Викопала в гущавині лісу тонісіньке стебельце і посадила край шляху. А щоб прийнялося воно, Калинка аж від своєї хати з криниці воду носила та поливала.

Звеселилося стебельце. Росло воно в гущавині, ніколи не бачило ясного сонечка й водиці не пило доволі. А тут, на привіллі, швидко розрослося у великий крислатий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Стомився, піт витирає. Бачить – рясний кущ. Підійшов ближче. Під кущем трава зеленіє. Польові квіти привітно голівками кивають. Пташечки між віттям радісно щебечуть.

Ну, як ти не сядеш тут перепочити?

Усміхнувся весело-весело подорожній і сказав:

– Спасибі тим роботящим рукам, що цей кущик посадили, і тому доброму серцю, що його викохало!

Тут увесь кущик немов од сну стрепенувся. Гіллячки напружились, листячко поширшало.

Гульк – і враз укрився ніжним білим-білим цвітом.

Дивиться перехожий – що ж воно далі буде? Обсипався цвіт, а замість нього ягоди червоні, як намистини, виблискують. І дивно – у кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце.

Прийшла й Калинка до свого улюбленця – і здивувалась. Звідки такі зернятка?

А кущ нахиляється до неї і шепоче:

– Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я, Калинко.

Відтоді всі так і називають той кущ, ту рослину – калиною.

За матеріалами:
“Мій краю рідний”. Збірка.
Укладачі: Антоніна Дідковська, Валентина Крушинська.
Художники: Лілія Дегтярева, Павло Крисаченко,
Олександр Михнушов.
Київ, 
“Радянська школа”, 1986, стор. 153.

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterest