Кiнь iз вiтру

Кiнь iз вiтру

Був собі кінь. Не простий, а з вітру.
Його так і назвали Кінь із вітру.
Ніхто і ніколи не запрягав його – він був вільним. Коли хотів, ніжився в річці, розчісував гриву сонячним промінням, любив пастися на лузі й катав на собі дітей.
Коня із вітру дуже любили люди, що жили у гарячих жовтих степах та високих блакитних лісах. Кожен радів, коли Кінь із вітру задивлявся в його вікно, викликаючи дітей погратися з ним на подвір’ї.
Одного разу на цих людей напали вороги і зробили їх своїми рабами. Тепер їм довелося тяжко працювати на чужинців і виконувати всі їхні примхи. Та найважчим випробуванням для них була втрата свободи. Єдиною розрадою був Кінь із вітру, котрий, як і раніше, наві­дувався до них. Побачивши його, люди усміхалися, їхні душі сповнювалися вірою, що невдовзі вони знову стануть вільними.
Це помітили чужинці, і, відчувши небезпеку, вирішили спіймати Коня із вітру. Шукали в полі, у лісі… та все було марно. Одні з них говорили, що навіть бачили його сліди, але вистежити так і не змогли.
Тоді чужинці почали допитувати людей, вимагаючи, щоб ті розказали, де живе Кінь із вітру і як його спіймати. Вони їх мучили, навіть убивали, але нічого не досягли. Лише деякі з них, витираючи піт із чола, показували на сонце, мовляв, там Кінь із вітру пасеться.
Одного разу Кінь із вітру не прийшов. Може, загулявся в чистому полі… Хтозна…
Спочатку люди скрушно зітхали, протираючи вранішні шибки у сподіванні побачити його у своєму вікні. Але Коня з вітру не було, навіть його сліди порозмивали дощі.
З раннього ранку до пізньої ночі вони працювали в полі, випасали худобу, пекли чужинцям хліб, ткали найніжніші й найбіліші полотна і збирали ягоди. Проте самі жили дуже бідно. Минали дні, й усі забули про Коня із вітру.
Та одного разу він повернувся. Легкою стрілою він мчав степом, його розкішна грива розліталася на бігу, з-під копит виблискували синювато-білі іскри. А коли зупинявся біля воріт, довго і лунко іржав до людей.
Зачувши знайоме іржання, люди схоплювалися й виходили зі своїх домівок. І згадували вони, як колись були вільними господарями на своїй землі, і не сила вже було їм тримати у своїх серцях лють на чужинців. Збиралися вони докупи, брали до рук зброю і разом ішли проти гнобителів. А попереду йшов Кінь із вітру.
Довго вони гнали ворогів за чисті поля, за дрімучі ліси, за сині моря й за високі гори. А коли чужинців і слід учах, запанували вони у своєму краї.
Досі понад усе на світі ці люди люб­лять свободу. І тепер Кінь із вітру приходить до них щодня, чмихає біля вікон і б’є копитами у ворота, викликаючи з хати дітей.
Кінь із вітру вже сивий-сивий, та люди кажуть, що він ніколи не помре, бо безсмертний. А приходить він тільки до тих, хто любить, як і він, свою свободу.

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest