Коли діти мудріші за дорослих…

Моя дитина вчиться в школі в другому класі. У колективі більше 20 дітлахів, де сім’ї із різним матеріальним статком. У нас є один хлопчик, сім’я якого дуже потребує допомоги. Стьопа сам по собі хороший, і мама його теж адекватна. Я знаю, що раніше вони жили нормально, а потім в один прекрасний момент тато вирішив, що він награвся батьківством, і пішов.

Йому не до дитини і не до колишньої дружини. У нього нова любов – велика й світла. Мама Стьопи подала на аліменти. Отримує копійки – колишній чоловік хитрим виявився, відразу роботу поміняв, щоб був мінімальний офіційний дохід. Жінка працює, але в неї на руках хвора мати, пенсії якої ледве вистачає на її лікування. Дитина ходить завжди чисто одягненою, але видно, що шкільна форма вже поношена. На фізкультуру, напевно, місяць ходив у шкільних туфлях – кросівок не було. Його мама ніколи не скаржилася, а про те, як їй важко, розповіла наша спільна знайома.

Як і в будь-якій школі, у другому класі 5-6 уроків на день, п’ять днів на тиждень. Наприкінці дня діти вже голодні, тому всі зазвичай обідають у школі. Якось забираю дочку додому, а вона їсти просить. Ну, я й питаю:

– А чого ти голодна? У вас же обід після 4-го уроку? Ти не їла чи не годували?

– Я сьогодні не їла.

– А що сталося? Не смачно було?

– Ти мене тільки не лай. У мами Стьопи грошиків на обід немає, то він після нас доїдає. А сьогодні всі на фізкультурі набігалися і геть все з’їли, а я запізнилася на обід. Стьопа голодний залишився. Мені його так шкода стало, що я йому віддала свою порцію.

На мої очі відразу нахлинули сльози. Звісно, мене не влаштовує, що моя дитина залишилася голодною, але я щаслива, що в мене росте таке добре дитя. Значить, все-таки правильно виховую.

Якось у нашому класі проводили батьківські збори, де як завжди почався черговий базар. Одна з мам підняла питання про харчування. Сказала, що її не влаштовує, що Стьопа доїдає за дітьми, мовляв, своїм виглядом дітям апетит псує і весь час щось випрошує. Хоча донька моя розповідала, що він завжди сидить осторонь, поки діти не закінчать обідати. Слава богу, діти виявилися добрішими за своїх батьків: хто яблуко суне, хто котлету віддасть. Усі дружно загули, а бідна мама Стьопи почервоніла, як рак.

Деякі почали вимагати, щоб узагалі заборонити Стьопі в їдальню заходити.

У нас у класі є багатодітна мама Оксана, у її дитини пільгове харчування. Я не знаю, чому його в Стьопи немає – чи документи не зібрали, чи в списки пільговиків не потрапили.

От Оксана встає й каже:

– Шановні батьки, помовчіть, будь ласка, хвилину й послухайте мене. Ви себе з боку бачите? Зараз ми обговорюємо заборонити дитині заходити до їдальні, щоб вона не доїдала за вашими дітьми! Якими виростуть ваші діти? Чи виростуть ваші діти чуйними й добрими, якщо їх батьки шматком хліба докоряють дитині? На відміну від вас, ваші діти жаліють Стьопу й діляться з ним. Правду кажуть, що діти мудріші за дорослих. У нас є два варіанти, щоб вирішити цей конфлікт: продовжити безглуздий базар або скинутися дитині на харчування і з чистою душею перед Богом та своїми дітьми піти додому. Стьопа – хороша дитина. Він нікого не ображає, з ним усі дружать. Він у нас один такий і від 50 грн ніхто ще не збіднів.

У цей момент мама Стьопи хотіла щось сказати, а Оксана відкрила гаманець, дістала двісті гривень і поклала на стіл учителя. Усі замовкли й настала тиша. Через хвилину піднявся один із батьків і теж поклав гроші на стіл, а далі спрацювала ланцюгова реакція.

До речі, одна заможна жіночка фиркнула й вийшла. Зібрали суму, якої вистачило до кінця навчального року. А через два дні моя дочка прийшла додому дуже щасливою:

– Мамо, уявляєш, тепер Стьопа їсть із нами!

А. Ільченко