Кухоль молока

Кухоль молока
Кухоль молока

Весна того року була рання, але холодна. Діти вдови Ганни повибігали на подвір’я і раділи сонцю. Одягнуті були хто в що. Малій Марійці, якій на той час було чотири рочки, дісталась якась кофтина старшої сестри, у яку її закутали, а на голову пов’язали хустку всю у дірках. Дітей у Ганни було п’ятеро. Найстарший син мав уже дванадцять років. О, це вже був помічник! Щодня в’язку ріща з лісу принесе, а потім ще й листя у лісі для корови назгортає.

Після визволення села Василя забрали на фронт, залишивши Ганну вагітну п’ятою дитиною. Він писав їй листи з фронту і просив, якщо народиться син, то назвати Іваном, якщо дочка – Вірою. Так у сорок четвертому з’явилась у сім’ї маленька сестричка Віра. Марійці було півтора року. Але була старша сестра Оксана, якій уже виповнилося вісім років. І два брати – Толя і Сашко. Толі – дванадцять, Саші –шість. А ще у них була корова, яку звали Красолею. Доглядали корову як могли, вона була годувальницею. Діти постійно просили їсти. Ганна намагалася хоч чимось нагодувати дітей, але цього було замало.

Найважче було навесні, коли запаси на зиму вже закінчилися. Уся надія була на корову. Але, як кажуть: «Молоко у корови на язиці», а що їсти дати корові? Солома закінчилася, ще залишилася невеличка купка кукурудзиння, і все. Діти бігали до лісу, згортали торішнє листя і давали корові. Вона їла, теж хотіла їсти.

Коли мати йшла доїти корову, діти брали кожен свій кухлик і, вишикувавшись у рядочок, чекали молока.

Яке це було смачне молоко! Здавалося, нічого смачнішого більше немає, як це молоко. Діти чекали його з нетерпінням, ковтаючи слинку. Кухлик у кожного був свій: у кого залізний, а в кого глиняний. Найбільший був у Толі – залізний. Марійка у душі заздрила йому, але ніколи нічого не казала, знала – він мамин помічник. У маленької Віри був кухлик маленький, тому їй мама доливала ще молока.

Далекий сорок сьомий рік… Але досі пам’ятає Марійка той рядочок своїх братів і сестер із кухликами у руках, які чекають молока. Пізніше до них додалися ще й сусідські діти. Сталося так, що сусідка, теж вдова, вирішила зарізати свою корову. Корова була худа, давала мало молока, а дітей було четверо. Годувати їх зовсім не було чим.

Ось вона й вирішила: заріже корову, м’ясо складе у діжку, посолить, поставить до льоху і потроху буде варити дітям, хоч якусь юшку. Так і зробили. У велику діжку склали м’ясо, посолили щедро і замкнули льох. На ранок Ганну розбудив незвичайний, надривний крик сусідки Катерини.

Ганна вибігла з хати і побачила сусідку, яка, впавши на коліна, так кричала, заламуючи руки, рвала землю, що страшно на неї дивитися. Коли Ганна підбігла ближче, то побачила відчинений льох, і Катя біля нього билась в істериці. Вночі вкрали діжку з м’ясом, і четверо дітей Катерини залишилися без їжі. В очах сусідки Ганни бачила такий відчай, який межує з самогубством. Вона стала гладити її по голові та заспокоювати.

– Не плач, Катю, якось протримаємося, у мене є корова. Не залишу твоїх дітей у біді. Та й весна вже. Щось та виросте на городі. Важко Катерина відходила, і Ганна не залишала її одну. Боялася, щоб вона не зробила дурницю.

Із того часу до нашої вервечки, що стояла біля хліва, додалося ще четверо дітей сусідки Катерини. Тепер нашу Красолю годували всі діти. «Ми носили з лісу, що могли, – пригадує Марія, – листя, маленьку травичку, перші квіти і навіть тоненькі гілочки».

Напевне, отой кухлик теплого молока надавав життєвих сил малечі голодного сорок сьомого року.

Марія Доміна

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *