Леонід Биков: «Хотів бути льотчиком, а став артистом»

Леонід Биков
Леонід Биков: «Хотів бути льотчиком, а став артистом»

Кумиру мільйонів глядачів, легендарному актору, режисеру і сценаристу, чиї фільми стали класикою, виповнилося б 90 років.

Із льотчика – в актори

Леонід Биков народився у селі Знам’янка Донецької обл., а коли хлопчику було півтора року, сім’я переїхала до Краматорська. Батько актора був металургом, а мати домогосподаркою, займалася вихованням двох дітей. Під час війни їх евакуювали у Барнаул, де вони прожили три роки. «Тут пройшло три роки мого життя, але рік війни рахується за три, тому можна вважати, що я був тут дев’ять років. Я шкодую, що не поет, але якщо у мене буде можливість сто разів говорити на цій землі, я сто разів повторюватиму: «Спасибі тобі, Барнаул», – зізнавався Биков на передпрем’єрному показі фільму «У бій ідуть лише «старі», який пройшов саме у Барнаулі.

Змалечку Леонід мріяв бути льотчиком і навіть двічі намагався ним стати. У 1943 році він спробував вступити до другої Ленінградської спецшколи військових льотчиків, яку евакуювали в Ойрот-Туру (зараз Горно-Алтайськ), але туди його не взяли. Через рік він повторив спробу і подав документи у Криворізьке авіаційне училище. Оскільки на той час йому було лише 15, в анкеті він додав собі два роки, але обман розкрився, і через місяць юнака відрахували.

Леонід Биков

Тоді у Леоніда Бикова з’явилася нова ідея – вступити до театрального. Він так захопився цією мрією, що ніхто з рідних навіть не подумав, що його, школяра, можуть не прийняти. Але у приймальній комісії сказали, що спочатку потрібно закінчити школу. Туди майбутній артист не повернувся, а за наполяганням батька вступив до машинобудівного технікуму. Закінчивши його у 1947 році, юнак вступив на українське відділення акторського факультету Харківського театрального інституту. «Того року був дуже великий конкурс. Але Льоня привертав увагу своїм маленьким зростом і незвичною зовнішністю. І ось виходить цей смішний хлопець у яскравій картатій сорочці на середину аудиторії й оголошує з акцентом: «Шікспір! Хамлет!» Й екзаменатори, і студенти почали реготати», – згадувала актриса Світлана Чибісова.

Майбутній артист швидко став лідером серед студентів: він добре танцював, займався фехтуванням і акробатикою, захоплювався альпінізмом, а найбільше його любили за гумор.

«Усі визнавали – це заслужена слава»

Його театральна кар’єра розпочалася у 1951 році, коли його ще на п’ятому курсі запросили до Харківського державного академічного театру ім. Т. Шевченка. Роль матроса Паллади у виставі «Загибель ескадри» стала дебютною на театральній сцені.

Коханням усього життя Леоніда Бикова була його дружина Тамара Кравченко. Вони познайомились ще в інституті. Після одруження молодій сім’ї надали квартиру у Харкові, але жили вони дуже скромно, виховували двох дітей – сина Олеся і дочку Мар’яну. Пізніше Леонід Биков почав зніматися у кіно. Майже вся його фільмографія увійшла до золотого фонду радянського кінематографа: «Приборкувачка тигрів», «Максим Перепелиця», «Добровольці», «Альошкіна любов».

Леонід Биков

«Коли Биков почав зніматися у кіно, його почали впізнавати всюди, – згадує актриса Римма Кіріна. –Особливо після ролі Максима Перепелиці. Пам’ятаю, приїжджаємо ми кудись на гастролі. Серед нас – відомі театральні актори, народні артисти. На пероні їх із букетами зустрічають офіційні особи, а натовп городян біжить і кричить: «А де Биков? У якому вагоні?» Льоня, звісно, соромився. Але всі визнавали – це заслужена слава, адже на кожній виставі він грав по-різному, завжди вдало імпровізував».

«Завдання кінематографістів – працювати так, щоб не довелося червоніти перед своїми глядачами», – казав Биков.

«Ніколи не тримав камінь за пазухою»

Пропрацювавши десять років у театрі, Леонід Федорович переїхав до Ленінграду, на запрошення кіностудії «Ленфільм». Спочатку там йому дуже сподобалось, але згодом успішний актор просто зник зі світу кіно. Він уперто відмовлявся від ролей, намагався зняти щось своє. Він написав сценарій комедії «Зайчик», але на екранах фільм довго не протримався – керівництво критикувало, тому Биков боявся пропонувати ще щось.

«Тато ніколи не тримав камінь за пазухою. Він не любив брехню і казав, що за правду треба боротися лише відкрито, – розповіла донька Мар’яна. – Міг порадити міністру, який не вміє керувати, йти на пенсію, вийти на сцену на з’їзді кінематографістів і висловити свою думку про стан сучасного кіно і про тих, хто ним керує, відмовитися від банкету з дуже впливовими людьми. Він ніколи не шукав вигідних знайомств, корисних зв’язків».

У Ленінграді йому не щастило, і наприкінці 60-х рр. він повернувся до України, але вже у Київ, на кіностудію імені О. Довженка. Там він став провідним актором і режисером, а також написав сценарії для сатиричного кіножурналу «Фітіль». Найбільший успіх прийшов до нього у 70-ті роки, коли з’явилася військова драма «В бій ідуть лише «старі», а через три роки стрічка «Ати-бати, йшли солдати», у яких Биков виконав головні ролі. Актор усі трюки під час зйомок намагався робити сам. Він навіть навчився керувати літаком, хоча у повітря його не підняв, але самостійно запускав двигун і їздив аеродромом. «Я хотів бути льотчиком, а став артистом. Тому цей фільм – данина моїй юності, зізнання у любові тим, кого я знав особисто, і тим, з ким був незнайомий. Він про тих, хто не повернувся додому з війни», – казав Биков.

Леонід Биков

У 1978 році Леонід Федорович почав знімати новий фантастичний фільм «Прибулець» за повістю Євгена Шатька, у якому мав зіграти інопланетянина Глоуза. Уже була змонтована частина матеріалу, але раптова смерть артиста не дозволила втілити задум.

11 квітня 1979 року Леонід Биков потрапив в автокатастрофу неподалік від Києва. У своєму заповіті актор просив родичів не влаштовувати з похорону цирк, тому прощалися з ним тільки близькі, крізь сльози співаючи його улюблену «Смуглянку».

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *