Леонід Гайдай:
«Щоб я не робив, тобі все подобається»

Леонід Гайдай
Леонід Гайдай:
«Щоб я не робив, тобі все подобається»

Леонід Йович відкрив у радянському кіно новий жанр народної комедії, у якому до нього ніхто не працював. У радянському кіно було прийнято знімати ідеологічно витримані, нудні фільми про партзбори, посівну, а Гайдай, що виріс на фільмах із Чарлі Чапліном мріяв знімати комедії живі, веселі. Мрія здійснилася: його фільми «Діамантова рука», «Кавказька полонянка», «Іван Васильович змінює професію» стали по-справжньому народними й улюблені глядачами багатьох поколінь. І, хоча колеги-режисери та кінокритики не сприймали всерйоз творчість Гайдая, саме його стрічки залишилися в історії кінематографа і до цього дня.

Леоніду Гайдаю було не просто пробиватися у кіно з його національністю, та ще судимістю батька. Хоча він знав сімейну таємницю. Насправді його батько Йов просто пожалів главу багатодітної сім’ї, який пішов на пограбування, щоб прогодувати дітей. Йов Гайдай став свідком крадіжки і спочатку проходив як свідок, але потім благородно вирішив узяти провину на себе і був засланий до Сибіру. Пізніше переїхав до Іркутська, де виріс син Леонід, майбутній кінорежисер. Він був незвичайною, обдарованою дитиною. Мріяв грати на скрипці, але у батьків не було грошей. В одному журналі він вичитав, як змайструвати інструмент. Із саморобною скрипкою відправився вступати до музучилища, але викладачі «зарубали» абітурієнта. Однак звичка Леоніда копатися у журналах залишилася на все життя. Ніна Гребешкова розповідає, навіть у відпустці Гайдай перебирав на горищі дачі старі журнали, у яких знаходив деталі для кіношних персонажів, сюжети для комедій.

Леонід Гайдай був призваний до армії у 1942 році і спочатку служив у Монголії, де об’їжджав коней для фронту. Одного разу у частину приїхав воєнком для набору поповнення у діючу армію. На питання офіцера: «Хто в артилерію?» – Гайдай відповів: «Я!». Також він відповідав на інші питання: «Хто в кавалерію?», «У флот?», «У розвідку?», чим викликав невдоволення начальника. «Та почекайте ви, Гайдаю, – сказав воєнком. – Дайте оголосимо увесь список». Пізніше режисер адаптував цей епізод для фільму «Операція «И» та інші пригоди Шурика».

Леонід Йович вірив у прикмети. Зазвичай він розбивав тарілку перед початком зйомок. Одного разу тарілка не розбилася, зйомки відклали. Ще він вірив у містичну силу чорних котів, вважав: вони приносять удачу, тому і знімав їх у кожній картині.

За спогадами вдови Леоніда Гайдая, образ Шурика режисер списав із себе. «Це його точна копія, – розповідала Гребешкова, – від ходи до жестів. Леонід мріяв створити позитивного персонажа – трохи безглуздого, але доброго очкастого».

До речі, у знаменитого режисера все буквально валилося з рук: він не був пристосований до побуту, господарством і ремонтом по будинку займалася його дружина.

Залицяючись до майбутньої дружини, як і трохи пізніше Шурик у його фільмі, Гайдай багато розповідав про фронт і про Іркутськ. Гребешкова та Гайдай ходили пішки з інституту до Гагарінського провулка, де жила Ніна, він незмінно запізнювався на останню електричку, а коли через кілька днів Гребешкова висловила невдоволення йому з приводу несвіжої сорочки, Гайдаю нічого не залишалося, як освідчитися їй.

Сама Ніна Павлівна згадувала: «Ми навчалися у ВДІКу на одному курсі. Він прийшов після фронту – поранений, довгий, худий. Не можу сказати, що одразу у нього закохалася… Ось репетируємо. Сиджу спиною до дверей. Хлопці заходять (у нас навчалися і Куліджанов, і Ординський) – один, другий… Ніби нічого не відбувається. А входить Гайдай – я відчуваю його просто шкірою. Взагалі я його соромилася. Боялася сказати дурість. Адже він старший на вісім років, пройшов фронт. А мені було 17 років… Весілля було скромним, удома, у нас у комунальній квартирі. Прийшли родичі, знайомі, студенти.

Льоня був стипендіат, отримував 800 рублів. А я вже знімалася, у мене були свої гроші. Як актриса вже була затребувана. До речі, Льоня дуже образився, коли я відмовилася взяти його прізвище. Гайдай – це щось незрозуміле – не чоловік, не жінка. І мене вже знають у кіно як Гребешкову».

Проживши з коханою дружиною 40 років, наприкінці життя Гайдай зізнався: «Мені з тобою дуже пощастило… Що б я не робив, тобі все подобається». Секрет сімейного щастя був простий – Ніну Павлівну відрізняла незвичайна жіноча мудрість. Вона ніколи не просила чоловіка, щоб він знімав її у своїх фільмах. Але якщо пропонував, не відмовлялася.

«Яким був Льоня? Подивіться на Шурика, і вам усе стане зрозуміло», – говорила Ніна Гребешкова. Леонід Йович був великою наївною дитиною. Йому не потрібні були ні шикарна квартира, ні машина. Чоловік був байдужий до звань, він мав їх усі – до народного артиста, згадує Ніна Гребешкова.

– Пам’ятаю, коли йому давали черговий орден, він приходив і казав: «Слухай, мене знову записали на якусь цяцьку». Він не розумів, навіщо артистові взагалі звання. Як їх можна просити? Якщо заслужив – то дадуть. Навіщо  клопотати? Я від цього ні краще, ні гірше не стану.

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *