Лялька для бабусі

Одного разу мені довелося побувати у гостях у своєї знайомої. На видному місці я побачив величезних розмірів ляльку.

– Гарна іграшка, – сказав я.

– Так, краса, очей не відведеш, – відповіла Галина Михайлівна. – А історія її появи у моїй квартирі ну дуже цікава.

– Якось уранці моя старша сестра Марія по телефону попросила: «Виручай, Галочко! Молодь залишила на мене свою донечку. А мені потрібно терміново вийти. Чи не посидиш ти з моєю внучкою?

– Приїздіть, чекаю, – відповідаю.

– Бабусю, а що ми робитимемо з тобою, поки повернеться бабуся Маша? – поцікавилася маленька гостя. – Ляльки у тебе є?

– Ляльок у мене ніколи не було, – відповіла я, немов дитина, що завинила. – У той час, коли я була такою, як ти зараз, Тетянко, ляльок у сільському магазині не було. Той, хто їздив у місто, іноді привозив своїм дітям такі подарунки. Коштували фабричні іграшки дуже дорого. Був сорок шостий рік – перший рік після закінчення війни…

– Цікаво все-таки, чим же ви гралися, коли були маленькими?

– Самі майстрували собі різноманітні забавки, – згадала дитячі роки бабуся. – Хлопці, приміром, зі стебел соняшника робили «конячки» чи «велосипед»: котили поперед себе покритий іржею обруч із бочки, підпираючи його дерев’яним рогачиком, щоб він був разом із водієм у постійному русі. Ми ж гралися саморобними ляльками.

Минув тиждень. На свій день народження я запросила всю родину своєї сестри. Але чомусь гості спізнювалися.

– Винуватицею затримки стала наша Тетяна, – пояснила мені потім Марія. – Коли ми вже були у дорозі до вас, дівчинка раптом сказала: «Мамо, давай купимо бабусі Галі ляльку! У дитинстві у неї не було ніяких іграшок, а вона дуже хотіла їх мати».

Знайшовши потрібний магазин, батьки довірили дочці самостійно вибрати подарунок для бабусі-іменинниці.

«Бабусю Галю! Вітаю із Днем народження! Дарую тобі ляльку, про яку ти мріяла все своє життя…»

Василь Гайдук, м. Київ