Мадам Тюссо: геніальна дочка ката

Мадам Тюссо
Мадам Тюссо: геніальна дочка ката

У Лондоні є музей. Його засновниця одночасно привертає і відштовхує. У своїх мемуарах вона промовчала, що була дочкою потомственого Страсбурзького ката. Коли він помер, мати покинула місто: вона теж з роду ката – люди цієї професії одружувалися строго в колі свого жалюгідного класу: узаконене вбивство все одно вважалося вбивством.

Удова, яка вирішила скинути з себе закляття, переїхала з маленькою Марі в Берн, де її ніхто не знав і де вона знайшла роботу економки в будинку відомого місцевого лікаря й анатома Кертіса. Справжній характер їх відносин невідомий. Вважають, вони були коханцями.

Кертіс довгий час не дозволяв дитині заходити в одну з кімнат, де замикався і проводив майже весь свій час.

Одного разу Кертіс забув замкнути двері. Марі штовхнула їх: чадили свічки, відкидаючи гігантські тіні. На столі були розкладені людські руки, ноги, відрізані голови, м’язи, серця… задушливо пахло гарячим воском. Кертіс завмер із головою в руках (це була голова герцога Орлеанського). Одне синє скляне око було вставлено в очну ямку і дивилося прямо на Марі. В іншій очниці – порожнеча. Дівчинка підійшла до столу, взяла з коробочки сіре око, вставила його в очну ямку герцога й засміялася так весело, що Кертісу стало не по собі…

…У 1777 р. Марі виконала свою першу воскову скульптуру – Вольтера (розфарбовувати було нескладно – філософ відрізнявся восковим кольором обличчя). Не тільки абсолютна схожість з оригіналом здивувала Кертіса, а й те, як мертвий віск передавав і настрій, і характер філософа.

«Вольтер тепер ніколи не зможе вмерти», – пожартував він, не цілком упевнений у тому, що філософ не поверне голову і не відповість йому одним зі своїх дотепів…

Кертіс зрозумів: що йому більше нема чому вчити Марі Грошхольц (таким було тоді її ім’я). Він запропонував їй партнерство у своїй надзвичайно популярній кунсткамері чудасій на Бульварі дю Тампль, а потім – у Пале Рояль.

Вона в той час була єдиною жінкою у Франції, яка мала фінансову незалежність завдяки своєму мистецтву. У 17 років її запросять у Версаль – навчати скульптурі сестру Людовика XVI…

Французька революція почалася з того, що паризькі бунтівники витягли з музею Кертіса воскові фігури герцога Орлеанського й міністра фінансів Некера. Вони довго терзали їх і спотворювали. Солдати, викликані для придушення бунту, відкрили по натовпу вогонь. Через два дні впала Бастилія.

Як наближену до королівської сім’ї, Марі Грошхольц заарештують. Хтось із санкюлотів упізнає її в темниці, згадає її кунсткамеру чудасій, і їй запропонують робити воскові портрети страчених аристократів і видатних революціонерів. Її проводять у підвали, куди скидали в купи оголені тіла страчених. Усіх їх зрівняла смерть і гільйотина.

Марі знімала маски в глині, потім заповнювала порожнину гарячим воском, звільняла від глини воскові обличчя й розфарбовувала…

Навіть найоскаженілі прихильники класового геноциду розступалися перед нею: крихітна жінка, майже карлиця, безстрашно ходила з руками по лікоть у чужій «блакитній» крові по підвалах із мерцями… Вона, завжди в чорному очіпку, нагадувала їм кажана…

Сама Марі відчувала себе великим зрівнювачем на кшталт гільйотини. Потім у ті ж підвали звозили тіла революціонерів…

Вона не робила відмінностей. Вона добре знала, що робить. Їй пощастило побачити велику історію. І цю історію можна дорого продати…

Потім був дивний шлюб у 37 років з інженером Тюссо, в якому народилися двоє хлопчиків. Але почалися важкі часи: у розореному революцією Парижі ніхто більше не ходив дивитися на її воскових мерців – навколо було повно справжніх. До того ж, воскові копії страчених членів королівської сім’ї новий закон заборонив виставляти для огляду.

І ось, кажан мадам Тюссо, у своєму чорному очіпку, взявши трохи грошей, п’ятирічного старшого сина і залишивши молодшого на піклування матері й чоловіка, перетнула Ла Манш і опинилася в Лондоні, наповненому біженцями із Франції. З нею «прибули» воскові Людовик, Марія Антуанетта й інші мерці Ancien Régime.

Мадам Тюссо, не знаючи ні слова по-англійськи, наймає кілька карет, купує альманах британських ярмарків і починає возити по ним воскові фігури страчених аристократів. Її моторошне готичне шоу має шалений успіх. Вона об’їздила всю Британію – від Лондона до Единбурга і Дубліна. Її сини виросли і стали допомагати матері. Росла міць Британської імперії і росла імперія Тюссо.

Із чоловіком, який бездарно розтратив залишений йому статок, вони ніколи більше не зустрілися.

Воскові фігури стали частиною розважальної програми вищого лондонського світу. Мадам Тюссо знімала прекрасні приміщення і під звуки камерного оркестру знову й знову котилася в кошик до жаху жива голова Марії Антуанетти… Дами зойкали, підносили до носиків надушені хустки… А юна королева Вікторія дала згоду на виготовлення своєї воскової копії.

Із цього моменту починається всесвітня слава маленької жіночки похилого віку в чорному очіпку та її тісний зв’язок із королівською сім’єю Британії.

Вона зізнавалася, що завжди намагалася сфотографувати історію і людей – адже віск живе довше.

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *