Марійка і сонячний зайчик

У дитинстві я дуже любила гратися із сонячними зайчиками. Коли день ясний, береш дзеркальце і наводиш комусь на обличчя. Скельце світить так, що очі аж примружуються. А ще з дітками сонечка можна потоваришувати. Як? Зараз розповім…

Посеред лісу, у невеличкій хатинці разом зі своєю бабусею жила дівчинка Марійка. Маленьку дзиґу вдома було не застати. Кожного ранку вона бігла до лісу збирати ягідки й рослини, гратися із звірятами.

Якось, гуляючи лісом, Марійка помітила на ожині сяючий клубочок. Це був сонячний зайчик. Він спав в ожині й прокинувся, почувши кроки. Малюк був настільки блискучий, що дівчинка аж примружилася.

– Ти хто? – запитала Марійка.

– Я – Зай! – відповів клубочок.

Він підстрибнув і вмостився на кінчику носа малечі.

– Нічого собі! Ти вмієш літати?!

– Так, адже я сонячний зайчик, – відповів Зай і перестрибнув на ожину.

Сонячного зайчика так розвеселив здивований вигляд Марійки, що він почав весело підстрибувати на гілочці. Дівчинка розсміялася. Вона раніше ніколи не зустрічала сонячних зайчиків.

– Ти такий гарний. Звідки ти? Зай зробив таємничий вигляд і почав розповідати…

– Посеред Атлантичного океану, на самому екваторі, є острів. Він невеличкий і тому малопомітний. На ньому багато зелені й птахів, а з усіх сторін хлюпочеться океан. Там живуть маленькі і спритні сонячні зайчики: мої брати та сестри. Їх дуже дуже багато.

Марійка слухала, затамувавши подих.

– Коли поряд пропливають кораблі і люди дивляться на острів, – продовжив Зай, – то бачать мільйони блискучих цяточок, а океан навколо сяє від світла. Це мої братики і сестрички. Вони дуже рухливі і люблять бавитися.

Дівчинка захоплено дивилася на сонячний клубочок, вона уявляла собі цей чарівний острів.

– Ми, сонячні зайчики, – продовжив Зай, – дуже любимо подорожувати. Цього разу я летів на Північ. Туди, де багато снігу й білих ведмедів.

– А я ніде, крім свого лісу, не була, – сумно опустила очі Марійка. – Бабуся старенька, а до сіл далеко.

– Не журися, – стрибнув на щічку дівчинці Зай. – Я облетів цілий світ! Якщо хочеш, я буду прилітати до тебе в гості і розповідати про ті країни, де побував?

– Звісно, хочу! – Марійка так зраділа, що малюк зісковзнув зі щічки.

Друзі весело розсміялися.

– От і домовилися, – сказав Зай. – А зараз мені потрібно летіти.

Сонячний клубочок погладив дівчинку по волоссі і, підморгнувши, додав:

– Я буду часто прилітати в гості.

З тих пір Марійка та Зай товаришують. Сонячний клубочок часто прилітає до дівчинки погостювати, і вони довго теревенять про всілякі цікавинки світу.

Ось така історія. А тепер закривай оченята, і нехай тобі присниться острів сонячних зайчиків. На добраніч.

Наталя Гуркіна