Микола Гнатюк «Час рікою пливе…»

Микола Гнатюк, Час рікою пливе
Микола Гнатюк «Час рікою пливе…»

«Погляд часу» №20-2019

Із цією піснею сучасного українського слухача Микола Гнатюк познайомив ще у 1993 році, а незабаром навіть записав цілий альбом під такою назвою. З тих пір цей музичний твір став одним з улюблених у нашій країні, але його співають не тільки українські виконавці.

Багато хто впевнений, що пісня «Час рікою пливе…» народна, але це не так. У неї два учасника й обидва вони є класиками української літератури.

Перша частина віршованого твору належить українському поету Богдану Лепкому.

Він народився на території нинішньої Тернопільської області, яка у той час належала Австро-Угорщині. Це була людина багатогранного таланту й енциклопедичної освіченості – художник, публіцист і поет, перекладач і історик літератури. Лепкий навчався у Віденській академії мистецтв, вивчав філософію і філологію, викладав в університеті у Кракові. Указом президента Польщі Лепкому присвоїли звання професора, а пізніше він був обраний сенатором польського сейму, де представляв Галичину.

Поет із дитинства був палко закоханий у свою двоюрідну сестру Олександру. Щоб одружитися з нею, йому довелося добиватися дозволу на шлюб від Папи Римського.

Після того як вірш Лепкого з’явився у пресі, він потрапив на очі Івану Франку. Сумні рядки зачепили серце Каменяра, який не раз страждав від примх любові, і він дописав кілька строф, які починаються зі слів: «Як почуєш колись біля свого вікна…»

Романтична пісня полюбилася українцям, її часто співали на весіллях і під час посиденьок. А в кінці минулого століття, після того як Микола Гнатюк заспівав її зі сцени, вона з’явилася й у репертуарі інших виконавців – «співаючого ректора» Михайла Поплавського, актора і співака Євгена Дятлова.

Микола Гнатюк, Час рікою пливе

Час рікою пливе…

Час рікою пливе, як зустрів я тебе,
Як зустрів я тебе, моя пташко,
Довго, довго дививсь, марно очі трудив,
А впізнати тебе було важко.

Ти висока, струнка, в тебе руса коса,
В тебе очі сумні, невеселі,
І уста вже не ті, не солодкі такі,
Скажи, хто цілував їх без мене.

Як зустрінеш колись, привітай, усміхнись,
Усміхнись, як колись усміхалась,
Хоч пройшли вже роки і ми стали батьки,
Але наша любов не зів’яла.

Як почуєш колись біля свого вікна,
Що хтось плаче і гірко зітхає,
Не вставай, не трудись, не тривож свого сна,
Тільки знай, що тебе хтось кохає.

На своєму віку море сліз пролила,
Море суму і море розлуки.
Пролетіли літа і ти стала не та,
Бо попалась нелюбові в руки.

А у тебе є син, а у мене дочка,
Ох як схожі вони між собою.
То давай же ми їх об’єднаєм навік,
Коли нам не судилось з тобою.

На зелені луги впали білі сніги,
Де з тобою ми часто гуляли.
По дорогах зими йшли закохані ми,
Ясні зорі над нами сіяли.

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *