«Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю»

Як пенсіонер з Ірпеня пішов боронити країну з мисливською рушницею.
Як пенсіонер з Ірпеня пішов боронити країну

Відразу після початку повномасштабного вторгнення росії в нашу країну Сергій Мартинюк, не роздумуючи, пішов боронити рідний край із мисливською рушницею в руках. Розповідь про те, як потрапив 60-річний чоловік до тероборони в Ірпені й якими були для нього перші дні війни.

Замість бронежилета щит із люті до ворога

Уродженець Балтщини (Одеська область), офіцер запасу, журналіст і письменник Сергій Мартинюк зараз мешкає в Ірпені. І в перші дні повномасштабної війни він та його родина опинилися на передовій. Тому, взявши мисливську рушницю, Сергій Мартинюк вирішив приєднатися до лав тероборонівців. І саме тоді стало знаковим його життєве кредо «Моя хата скраю, бо я першим ворога зустрічаю».

– 24 лютого я приєднався до Ірпінського міського голови Олександра Маркушина і його команди в Будинку творчості, де базувався перший штаб. Олександр Маркушин, побачивши мене з мисливською рушницею, сказав: «Ну, якщо письменник із мисливською рушницею з нами, тоді ми точно переможемо». Відтоді в мене позивний «Письменник». Спочатку нас було 30 чоловік, потім сімдесят, і з кожним днем нас більшало. Через декілька днів отримав автомат, – згадує дні оборони Ірпеня Сергій Мартинюк.

Бронежилети і шоломи у тероборонців з’явилися значно пізніше. Але, як каже захисник, «броніків» бійці не дуже потребували. Лють і ненависть, жага помсти і бажання знищувати московитів, які прийшли на рідну землю, вели в бій і були надійним щитом.

– Страху не було, і смерті ми не боялися. Дуже важкими були перші дні. Нас мало, зброї мало, ми майже не спали, чергування постійні, нерви на межі. На блокпостах один-два автомати на групу. «Коктейлі молотова» і, в кращому випадку, граната, – згадує захисник.

Окупантів зупинили лише стрілецькою зброєю

Ірпінська тероборона та воїни ЗСУ героїчно відбивали навалу рашистів у напрямках на Бучу, Ірпінь, Гостомель. Уся країна тривожно дослухалася до звісток про події в цих населених пунктах, які всього за кілька кілометрів від серця України – Києва. Ворожа орда звіріла. Та Буча й Ірпінь стояли.

– Ми охороняли пішохідний міст, де можна було перейти річку. Також контролювали всю заплаву, щоб нею російські окупанти не могли зайти з того боку річки. Біля водоканалу ми дали славний бій. Там, із боку села Стоянки, зайшла колона російських бронетранспортерів. Ми прикривали нашу групу, яка тримала блокпост на дорозі, і підрозділ Збройних Сил, який утримував перехрестя. Ми почали вести вогонь зі стрілецької зброї. Окупанти не знали, що в нас лише стрілецька зброя, тому вони зупинилися. Невдовзі надійшло підкриплення наших хлопців із гранатометами, і вони підірвали один БТР. Так і зупинили ту колону, – каже письменник.

Родина підтримувала і надихала

А ще, як зізнається пан Сергій, сил у боротьбі з ворогом додавали думки про родину, про дружину, яку він лагідно кличе Ладою-Берегинею. Його Марічка відмовилась евакуюватися і на третій день записалася разом із молодшою дочкою до тероборони. А коли орки відступили з Ірпеня, то дружина з дочкою поїхали на Одещину, в Балту, до старшої дочки.

До слова, на третій день війни тероборонцю Мартинюку зателефонував його тринадцятирічний онук і попросив передати три автомати. Бо він із друзями готовий захищати Балту.

– Родина – багато значить у моєму житті. Є гарний козацький вислів: «Не важливо, скільки перед тобою ворогів, важливо, хто поруч із тобою». Моя Лада завжди поруч зі мною. Я пишаюся тим, що колись вона обрала мене, – з ніжністю каже чоловік.

Історію творять звичайні люди

Про все, що довелося побачити і пережити в ході війни, зокрема, під час захисту Ірпеня, письменник планує розповісти в новій книзі, головна ідея якої – історію творять звичайні люди. Змінивши перо на багнет, і на війні він встиг списати з десяток записників та безліч сторінок, навіть серветку і газету.

– Звичайно, я не міг писати прізвища і позивні своїх хлопців. Я не міг робити фото. Перші дні були найважчими, виснажливими і в той же час найбільш героїчними. Ми тоді чудово розуміли, що силу війська вимірюють, у першу чергу, не кількістю танків і БТР, а силою Духу.

Двадцять чотири дні (з 4 до 28 березня) Ірпінська тероборона мужньо чинила опір. І тут, на межі життя і смерті, народжувалися строфи, які стануть історією героїчної оборони Ірпеня. І вже незабаром вони ляжуть у поетичну збірку автора «13 віршів, або Битва за Ірпінь змінила світ».

Письменник прагне видати спільну збірку віршів зі своїми друзями із Сил територіальної оборони ЗСУ адже серед них є багато талановитих. У розробці також – фільм комедійного жанру про оборону Ірпеня, де автор хоче показати тяжкі часи, коли люди, попри всі труднощі, не падали духом і знаходили сили на жарти.

Наша довідка

У липні цього року Сергій Мартинюк став лауреатом Всеукраїнської премії «Літературний Парнас». Премія присуджується «за визначний внесок у літературу, книговидання і культуру читання».

«Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю!» – це давнє українське козацьке прислів’я наших предків – дуже мудре і багатозначне. Його було викривлено за комуністичних часів. Насправді, кажучи: «Моя хата скраю», – людина говорить: «Моя хата скраю, і це означає, що саме мені уготовано долею першим зустріти і друга, і ворога, які направлять свої стопи в наше село. Так, моя хата скраю та в межах села. У мене немає жодного права і бажання втручатися в особисте життя моїх сусідів, але мені зовсім не байдуже те, що відбувається в селі».

«Погляд часу» №41-13.10.2022

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *