«На кораблі своєї мрії я готова робити все»

Наталя Васько

Одна з найвпізнаваніших українських кіноактрис Наталя Васько водночас і найменш титулована. Коли зайшлося про звання, вона одразу закрила тему: «Ні, ні, там, де нагороди, то не про мене». І справді, «Вікіпедія» називає лише одну її відзнаку – лауреата національної кінопремії «Золота дзига» у номінації «Найкраща акторка другого плану» (за роль Галини у «Гнізді горлиці»). І це при тому, що за 14 років роботи у кіно Наталя знялася у понад 60 фільмах і серед її робіт були справді гідні, якоюсь мірою навіть знакові для актриси. Може, причина у тому, що ті фільми були здебільшого російські. А може, виною її характер – правдолюбки і людини з гідністю, що не терпить принижень. Але актрису знає і любить глядач.

Наталя – галичанка, родом із Червонограда Львівської області. «Усі мої рідні зі Львівщини, – розповідає актриса. – Батько – шахтар, мама з робітничої сім’ї. Мій дідусь по мамі Василь був головним інженером Каховського водосховища… Кажуть, що саме він, дізнавшись, що водосховище може затопити могилу отамана Сірка, наказав перепоховати його останки».

Вона довго може переповідати родинні історії, де було так багато цікавих постатей, сумних і романтичних історій. «Були у нас свої Ромео і Джульєтта, – згадує Наталя. – Татова мама була старшою від татового батька на більш ніж 15 років. Дідусь був із заможної родини, а бабуся сирота. Дідусеві батьки виступали категорично проти цього шлюбу, казали, що відмовляться від сина і позбавлять його спадку, якщо він піде проти їхньої волі. Але дідусь не відмовився від кохання. Усе село справляло їм весілля – і плакало. У них було семеро дітей, усі пологи дідусь приймав сам. І по маминій лінії було багато дітей. Бабуся моя малювала, була знайома із сестрою Соломії Крушельницької. Із таких ось родин я і походжу. Нас у сім’ї троє: старша сестра, брат і я – наймолодша, найдорожча».

Стати актрисою Наталя мріяла з дитинства. Хоча ніколи не ставала на стільчик, не читала віршів, як інші діти. Росла тихою, сором’язливою, не вип’ячувалася, не капризувала, свою мрію носила у собі. А коли у третьому класі потрапила у драматичний гурток, була на сьомому небі.

І її мрія таки збулася. Закінчила Київський інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Працювала актрисою столичного Молодого театру, зіграла на його сцені десятки ролей.

А потім у її житті з’явилося кіно. На жаль, російське, українського тоді вже (чи ще) не було. І воно так часто запрошувало її у телесеріали, що, здавалось, усе галицьке з неї вивітрилося. Але Наталя це заперечує: характер у неї ще той. «Бо що таке російський кінематограф? Це той, який собі розкошує в Україні, – каже Наталя Васько. – Я не їжджу до Росії, ці всі проекти знімаються в Україні. Мене, як актрису, десь причавили до кутка, до стіни, та майже не дають вибору. Адже українського кіно та українського телематеріалу ще мало. Я дуже страждаю за собою в українському кіно, ніколи не відмовляюся зніматися у ньому».

За словами актриси, десь із півроку після російської окупації Криму та агресії на сході України російські кіновиробники пересиділи-перечекали, а тепер знову розкошують. Багато їхніх акторів знімаються у головних ролях, працюють російські режисери, оператори. «Це як із вивіскою «Сбербанк России»: «России» зняли, «Сбербанк» залишився. От і вся різниця», – із гіркотою каже актриса. А що знімається у тих фільмах, так треба ж якось залишатися на плаву. Тим паче, що саме вона тримає тепер на собі всю родину.

«Єдине, що я можу на знімальному майданчику, де разом зі мною знімаються і російські актори, – каже Наталя, – це поводитися гідно, давати їм зрозуміти, що це вони приїхали до моєї хати у гості, а не я до них. Не принижуюсь і не дозволяю їм ганьбити ні мови нашої, ні культури. А собі ставлю завдання: грати так, щоб мою гру запам’ятали, щоб усі побачили, які талановиті українці та українки». Це не пафос, це те, що дуже болить актрисі.

Три роки була заміжньою, але чоловік вимагав, щоб вона покинула театр. Узяла донечку, покинула театр і… чоловіка і поїхала до рідних, у Червоноград. За театром, звісно, тужила. І це бачили всі домашні. Батьки залишили внучку у себе, а доньку відправили назад, до Києва. «А взагалі, я звикла покладатися тільки на себе, тому така міцна і сильна», – каже Наталя.

Чи є в неї своє визначення щастя? «Ми шукаємо якісь ефемерні його рецепти, не підозрюючи, що щастя – це життя, уміння йому радіти, бачити сонце, дихати на повні груди. Щастя таке близьке й у звичайних речах. Скажімо, для мене дуже важливо знати, що все гаразд у моєї донечки – і більше нічого не треба, щоб зарядитися позитивом на весь день», – каже актриса.

А це про свою роботу: «Коли я в професії – на сцені чи на знімальному майданчику – щаслива. Багато пережила у цьому житті й тішуся, що залишаюся на кораблі своєї мрії. Готова на ньому і палубу мити, і коком бути – ким завгодно, щоб тільки залишатися на ньому. Звісно, приємніше бути капітаном, але я на тому кораблі – і це найважливіше».

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *