Нам – копійки, собі – тисячі

Нам – копійки, собі – тисячі

Шановні панове депутати, міністри!

Скажіть мені, 90-річній людині, чому нам до пенсії ви додаєте копійки, а собі до зарплати – тисячі?

Ми в колгоспі заробляли копійки, грошей нам за сумлінну працю не додавали, хіба медалі, їх донині ще маю. Ось тоді гроші влада забирала собі, нам же ті медалі давала.

Коли почалася війна, прийшли перші «руські». Якось один вояк побачив у мене книжки, з якими я до школи ходила. Він схопив їх і подався геть. Для чого йому вони були? А іншого разу окупанти прибули до нас додому, забрали коні, запрягли до воза й поїхали. Що було нам робити, коли весна почалася, а землю нічим обробляти?

Здавали ми державі зерно, м’ясо, а ще працювали багато. Пригадую, як забрали нас, молодь, рови копати. Приїхала вантажівка, ми всі повилазили на кузов, і повезли нас за Тернопіль. Два тижні ми трудилися. Копали ті рови, а як треба було, то ще й ями змушували нас засипати. І ніхто грошей за роботу не давав.

За всі ці труди вручили мені книжечку учасника війни і чотири медалі. Нині ж я маю погані зір, слух, руки-ноги болять, хіба що з палицею по хаті перейду, бо по подвір’ї – ніяк. І що мені з тих нагород?

Купила якось слуховий апарат, дала чотири з половиною тисячі гривень. А ще ж треба було ліки купити. І де взяти гроші? Скільки треба пенсій скласти?

Я прожила у рабстві, боса й обдерта. Нині наші діти їдуть за кордон, аби заробити копійку, і теж рабами стають. Чому так? Яка ще держава своїх громадян виганяє з рідної хати у пошуках кращої долі?

Схаменіться, шановні! Є Бог на небі, всіх буде судити за їхніми вчинками. Не грабуйте державу, не грабуйте нас, бо ми – теж люди, теж хочемо жити.

Тетяна Гордзій

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest