Насолода прийшла з часом

Олеся Жураковська

У творчому портфелі заслуженої артистки України Олесі Жураковської понад 60 кіноролей. Її поважають і люблять за чесність, професіоналізм і неймовірну працездатність. Актриса підкуповує своєю щирістю і повною відсутністю «зіркової хвороби».

– Ви закінчили московський ГІТІС і у свій час багато знімалися у Росії. Глядачі вас спочатку знали, як російську актрису. Знаю, зараз категорично відмовляєтеся зніматися у Росії…

– Не категорично. Не люблю брехати. Оскільки я навчалася у Росії і жила у Москві вісім років, маю там хрещеника і багато друзів – людей вихованих та інтелігентних. Людей, які стояли під міністерствами, коли почалася російська агресія. То як можу припинити спілкування з ними?! Мета кожної порядної людини – не розпалювати ворожнечу, а навпаки, об’єднувати людей. Якщо є порядні люди навіть серед ворожої зграї, треба за цих людей триматися. Ви їх будете підтримувати, а вони поширюватимуть правду, а не ту пропаганду, що ллється на людей з екранів російського телебачення.

– Після закінчення ГІТІСу у вас вимальовувалася непогана перспектива: вам давали цікаві ролі, але ви все покинули і поїхали до Києва.

– Це пов’язано з моєю особистою трагедією. Я розлучилася з чоловіком, хотіла збільшити дистанцію між нами, і тому повернулася додому. Коли поїхала до Москви на навчання, дуже скучала за Києвом. Причому настільки, що часто приїжджала на Київський вокзал у Москві, підходила до квиткових кас, аби послухати, як люди у черзі спілкуються українською. А коли зустрічала знайомих, то моєму щастю не було меж. Коли їхала навчатися до Москви, це був зовсім інший час, я була вихована у Союзі, і не сприймала Москву як іншу країну.

– У вашій творчій біографії є такий пункт – шоу «Зважені та щасливі». Під час шоу ви й самі скинули багато кілограмів…

– Дотримувалася дієти, й у мене були інтенсивні тренування – ходила у зал. Це дало результат, вагу я скинула, але це ніколи не було моєю метою. Люблю експериментувати. І на шоу хотілося простежити, як усе завершиться. Ніколи у житті не була худою, бо генетику ніхто нікуди не подів, але мені було цікаво. Це шоу – конструктивне, у ньому є гармонія, довершеність.

– Знаю, що під час шоу ви показували приклади фанатичної сміливості. Якщо кудись треба було лізти, а всі боялися, ви лізли першою…

– У мене така позиція: якщо щось вимагаю від людей, то повинна вміти це робити сама. Скажімо, чотири роки тому вирішила опікуватися Будинком ветеранів сцени. Перш ніж збирати гроші, спочатку туди поклала власні кошти. Показала приклад.

– Перед тим, як вступити у ГІТІС, ви закінчили технікум легкої промисловості. Чи знадобилося вам навчання у технікумі?

– Аякже! Умію моделювати і шити. У свій час, коли повернулася до Києва з Москви, уміння шити «годувало» мене. Не відразу мені пропонували зніматися у кіно. Тому шила і заробляла непогані гроші. Не хотіла сидіти на шиї у батьків. А ще технікум мені дав відчуття свободи. Бо ті, хто має тільки акторську освіту, не почуваються вільними. Я маю сміливість відмовлятися від ролей, чекати на цікавіші, бо у мене є ще одна спеціальність, яка не дасть померти з голоду. Мама казала: «Доцю, треба мати таке ремесло, щоб ти себе могла прогодувати при будь-якій владі».

– Ви з дитинства мріяли стати актрисою?

– Ні. Обставини складалися так, аби я потрапила до Москви. Спочатку туди поїхала моя подруга, яка навчалася у Гнесінському училищі, вона мене тягнула туди. Я закінчувала технікум, а вона мало не кричала: «Ти не розумієш! Це твоя доля!». Для мене було природно організовувати конкурси на кшталт «Ану-ка, дєвушкі», «ану-ка» ще хтось… Бути на сцені, співати, танцювати. Була завжди лідером – спочатку піонерським, потім комсомольським. Для мене було нормальним – приїхати на весілля, вийти на сцену і взяти мікрофон, щоб розвеселити гостей. Але уявити собі, що це колись стане моєю професією і за це ще й буду отримувати насолоду і гроші, не могла.

Щоправда, насолода прийшла з часом. Бо спочатку мене охопив жах, коли вступила до ГІТІСу і потрапила у гуртожиток. Раптом зрозуміла, що неправильно зробила, бо поїхала від справжньої чудової сім’ї далеко. Мене виплекали у середовищі любові, дружби, ніжності та взаємоповаги. А у Москві опинилася біля розваленого гуртожитка з величезними тарганами, які бігали за шпалерами і було чути, як вони шарудять. Я була у відчаї. Плакала мамі у слухавку…

 

Щоправда, насолода прийшла з часом.
Бо спочатку мене охопив жах, коли вступила до ГІТІСу і потрапила у гуртожиток.
Раптом зрозуміла, що неправильно зробила, бо поїхала від справжньої чудової сім’ї далеко.
Мене виплекали у середовищі любові, дружби, ніжності та взаємоповаги.
А у Москві опинилася біля розваленого гуртожитка

 

– Після прийняття закону про квоти українським акторам стало легше пробитися на екран?

– Можливо. Те, що почали більше знімати україномовного контенту, – факт. Попри це, російських акторів у нас знімають ще дуже багато…

Валентина Хинько

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest