Не має такого права

Не має такого права
Не має такого права

«Погляд часу» №23-2019

Алла Михайлівна перестріла у коридорі учня-четвертокласника:

– Андрійку, ти чому не ходиш на урок музики?

– Щоб там знову лялякати? Не цікаво, – скривився хлопчик.

– Ти так на співи кажеш? – здивовано звела брови вчителька.

– На співи, на співи, – підхопив її слова Андрійко.

– Послухай мене, – Алла Михайлівна хотіла взяти учня за руку, але він висмикнув її і, підстрибнувши, сів на підвіконня. Вчителька аж розхвилювалася, але, опанувавши себе, продовжила:

– Напевно, на уроці ви не тільки, як ти кажеш, лялякаєте. А й слухаєте музику, знайомитеся з музичними інструментами, дізнаєтеся щось цікаве про композиторів…

Хлопчик наче не чув її, думаючи про щось своє. Але педагог таки хотіла достукатися до його свідомості:

– Ось ти станеш дорослим, будеш мати свою сім’ю.

– Не буду я сім’ї мати! – різко обірвав її Андрійко. – Вона мені не потрібна! – І зістрибнув із підвіконня.

Продзвенів дзвінок. Юрби дітлахів висипалися з класів із шумом та гамом – й Алла Михайлівна вже не мала змоги продовжити розмову. Вона зателефонувала мамі хлопчика і запросила її на розмову.

Удома довго не могла заснути. Ця різка зміна у поведінці учня її дуже засмучувала. Андрійко – спокійна, відповідальна дитина, відмінник, взірець у навчанні й старанності для інших дітей, так різко змінився. Махнув рукою на навчання, став нервовим, закрився у собі.

Вчителька знала причину, але зарадити їй не могла. Нещодавно Андрійкові батьки розлучилися. Ініціаторкою була мама, з нею і залишився хлопчик. Батькові з невідомих причин вона не дозволяла бачитися із сином. Триває судовий розгляд справи.

Мама синові нічого не пояснює. Щоб він не був удома сам, записала його після уроків до репетиторів та на секції. Ввечері Андрійко приходить додому виснажений. У нього наймодніший одяг, найсучасніший телефон, мама дозволяє йому чіпси та колу.

Часто до жінки приходять подружки – і вони до півночі розважаються. Андрійко самотньо сидить за комп’ютером у своїй кімнаті. Теж допізна. Мама вірить йому, що він вивчив уроки. Інколи вона приходить пізно. Інколи зла на весь світ. Але вона однаково цілує сина і каже, що дуже любить. Ось і сьогодні. Мама пригортає Андрійка до себе, цілує. Каже, що він найдорожчий для неї і вона все зробить для того, щоб її син був щасливим.

Алла Михайлівна дивиться на Андрійка, на маму. Вона щось говорить про клас, про уроки, про школу. Про сім’ю мовчить. Вона не має права втручатися в особисте. Не має такого права. Розмова закінчується. Мама бере синів рюкзак, щось йому розповідає, весело сміється. Вони йдуть.

А вчителька пригадує випадок, який стався давно, ще на початку її трудової діяльності. Якось на уроці української мови вона дала дітям завдання написати розповідь про свою сім’ю. І ось один хлопчик написав: «У мене була сім’я, але вчора її не стало. Тато сказав, що залишає нас, бо мама йому зраджує. Тато пішов. Ми вечеряли самі». Ці слова так вразили молоду вчительку, що вона, проплакавши всю ніч, наступного дня викликала тата до школи, дала йому зошит і сказала:

– Ви уявляєте, що твориться у серці вашого сина? Як би у вас не склалися стосунки з дружиною, відповідальність за своїх дітей несете ви. І пообіцяйте мені, що вечеряти ви будете зі своїми дітьми.

І цей чоловік не тільки пообіцяв, але й дотримав слова. Він щовечора приходив вечеряти до дітей, хоча з їхньою матір’ю був розлучений.

Раїса Обшарська

FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *