«Не можу сказати «прощай»: життя Анастасії Іванової

Анастасія Іванова
«Не можу сказати «прощай»: життя Анастасії Іванової

«УЮТ» №20-2019

Головна роль у стрічці «Не можу сказати «прощай» стала головною в кар’єрі Анастасії Іванової. Хоча у фільмографії актриси налічується кілька стрічок, усе ж Анастасія Іванова вважається акторкою однієї ролі – Ліди у фільмі, що вийшов на екрани в 1982 році, «Не можу сказати «прощай». І виною цьому не лише професійні нюанси, а й обмежений життєвий відрізок: життя Насті трагічно обірвалось у молодому віці – її підступно вбили на початку 1990-х у власному помешканні.

Актриса однієї ролі

Народилась Анастасія 24 липня 1958 року в курортному Адлері. Ще юною дівчинкою прагнула опинитися в чарівному, за уявленнями маленької мрійниці, світі кіномистецтва. Тож у шкільні роки вона активно займалася художньою самодіяльністю, грала в театральній студії.

Школярка впевнено йшла до мети, природний вроджений талант і наполегливість у досягненні мрії-мети зробили свою справу – після закінчення школи Анастасія вступила в школу-студію МХАТ. Закінчила навчання в 1979 році.

Проте навіть попри чітку плановість економічних і всіх процесів радянських часів, здобута акторська професія також не гарантувала стовідсотковий успіх. Замість омріяного кіно випускниця МХАТу потрапила у Володимирський театр драми. Хоча, заради справедливості варто сказати, що це тривало недовго, дівчина повернулась у столицю на запрошення Московського нового драматичного театру. Згодом Анастасія Іванова грала ролі в спектаклях драматичного театру «Сфера».

Але яскравими барвами життя молодої актриси заграло після того, як вона отримала роль у відомій стрічці «Не можу сказати «прощай». Фільм одразу завоював серця глядачів. Лише за сезон стрічку переглянули 35 мільйонів глядачів. Відтак вони впізнавали Настю на вулицях, на фото в журналах. Це був справжній зірковий час для 26-річної актриси. Проте успіхом виконаної ролі Ліди він і обмежився.

Цікавих ролей після фільму актрисі пропонували багато, проте заміжжя, народження й догляд за донькою унеможливили на певний період просування кар’єрними щаблями. А коли Анастасія повернулася з декрету, пропозицій на знакові ролі вже не отримувала. Це було для жінки професійним ударом, адже гірше незатребуваності для актора не буває. До того ж для того, хто вже спробував популярність на смак, котрий виявився вельми солодким.

Важко сприйняла молода матуся і зміну акторів у стрічці «Батальйони просять вогню», серед затверджених на ролі була й вона. Хтось казав, що замінили багатьох, а хтось – що саме Настя не знайшла спільної мови з режисером, проте факт залишився фактом: ролі вона не отримала. Це неабияк морально підкосило актрису.

Ще кілька її робіт у невідомих стрічках погоди в кар’єрі не зробили.

Коханий чоловік і бажана донька

Фільм «Не можу сказати «прощай» і в особистому житті Анастасії Іванової зіграв велике значення – саме на цих зйомках вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, актором Борисом Невзоровим. Між ними спалахнуло справжнє кохання, через півтора року щойно народжена донька Поліна зміцнила їхні почуття – вони стали справжньою сім’єю.

Шлюб з Анастасією став не першим для Бориса, він уже був одружений, мав сина. Але Іванова для їхньої пари – не розлучниця: Невзоров уже на той час не жив із першою дружиною Мариною. У Настю Борис був безтямно закоханий, їхня пара випромінювала щастя.

Щоб допомогти дружині подолати професійні негаразди, Борис Невзоров узяв її на роль у власному фільмі, де сам став режисером. Хтозна, як би склалася професійна доля актриси, якби її життя не обірвалось у молодому віці.

Трагічна смерть у власному домі

Анастасію Іванову вбили вдома. Сталося це в 1993 році, за півтора місяця акторці виповнилося б 35. Як через кілька років після смерті з’ясують слідчі, Настю вбив Сергій Просвєтов, до того вже судимий за вбивство також акторки, в ув’язненні за скоєне провів 10 років. На тілі Іванової знайшли два ножові поранення й для гарантії удавку на шиї. За хвилин 30 до смерті Настя розмовляла з мамою по телефону, вона була спокійною, ніщо її не тривожило. Через півгодини після телефонної розмови додому повернувся Борис і знайшов дружину вже мертвою. Потім він часто собі дорікав, що якби нагодився на кілька хвилин раніше, можливо, вдалося б уберегти кохану від трагічної загибелі.

Просвєтова та Іванову пов’язував спільний знайомий Олександр Савченко – колега Насті по стрічці «Не можу сказати прощай». За три роки до цього Олександр помер від серцевого нападу, і, швидше за все, Сергій прийшов до акторки, щоб разом пом’янути спільного друга.

Кілька років правоохоронці не могли вийти на слід убивці. Хоча й здогадувалися, що це хтось із знайомих, адже господиня без перешкод впустила його у квартиру, слідів боротьби чи опору жертви в помешканні не було. Злочинець забрав лише старий відеомагнітофон і кілька дешевих прикрас.

Коли слідчим все ж вдалося зачепитися за ниточку, то розплутали страшний клубок: з’ясували, що 30-річний Сергій Просвєтов до вбивства Анастасії Іванової 10 років провів в одному з табірних закладів ув’язнення також за ножове вбивсто акторки. Ні допитати, ні вивідати деталі слідчим не було в кого: на той час Сергій уже був мертвий. Цікаво, що сам убивця загинув теж від… ножових поранень, щоправда, 17. Наніс їх душогубу 13-річний син його співмешканки під час побутової сварки, захищаючи матір.

FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *