Не впізнав…

Букет червоних троянд

Так швидко біг – ледь серце з грудей не вискакувало. Гаряча кров пульсувала у скронях й додавала ногам швидкості. Тільки б він удома був. Щоб вислухав і допоміг, бо немає більше до кого звернутися.

Хвіртка не була замкненою. Сучасний будинок вразив розмахом. Величезний садок, мощені доріжки, розкішні клумби із чудернацькими квітами. Але Данику було байдуже! Єдине муляло в грудях: де знайти гроші на операцію?

Мама з ліжка майже не піднімається. Лежить і стогне. Сьогодні вранці він підслухав її розмову з лікарем. Той сказав, що треба тридцять тисяч. А де вони мають взяти таку суму? Мамині заощадження витратили на дорогі ліки. На роботу вона вже майже місяць не ходить. Хворіє. Чекають одужання. А їй тільки гіршає.

У просторому вольєрі зайшовся гавкотом сторожовий пес. На шум вискочила з хати гарно вбрана тітка. Зміряла хлопчика неприязним поглядом, цитькнула на собаку й зверхньо запитала:

– Що треба?

– Татка покличте, – мовив, ледве стримуючись, щоб не розплакатися.

– Зараз, – кинула через плече, розвертаючись до дверей. – Чекай тут.

Промовчав. Невже вона думає, що він піде слідом? Ноги його не буде у цьому будинку, де розкошує батько з новою дружиною, доки вони з мамою ледве зводять кінці з кінцями. Краєм ока помітив, як в одному з вікон заворушився тонкий тюль. Мабуть, сподіваються, що піде? Він сюди біг аж із другого кінця містечка не для того, щоб здатися і відступити! Останні три роки батько не дав жодної копійки допомоги. А мама теж не просила, бо горда була.

– Подай на аліменти! – радили подруги.

– Обійдусь без його подачок! І тільки сердилася на ті поради. – Якщо Сергій забув, що в нього син зростає, то гріш ціна йому в базарний день!

А Сергій забув. Інші мав чоловік турботи: по кілька разів на рік їздили з молодою дружиною відпочивати за кордон, придбали нове авто, відкрили ще одну продуктову крамничку. Вони прагнули гарного життя. І Сергій задля цього крутився, як муха в окропі. І потай побоювався, щоб нова половинка не дорікала, що прийшов у її дім на все готове. А щойно справи пішли вгору і суттєво примножилися прибутки, Сергій полегшено видихнув. Тепер можна було трохи розслабитися, насолодитися життям і заробленими грішми.

Так сьогодні гарно розпочався ранок! Прокинувся у доброму гуморі. Поруч лагідно муркотіла Галинка, а прийшов Даник – і все котові під хвіст! Чого йому треба? Гроші буде циганити на новий телефон?

Даник прикипів очима до дверей. Ті повільно відчинилися, і на поріг висунулася доволі огрядна постать батька.

У Даника мимоволі стиснулися кулаки. Бачив би він зараз маму! Худенька і зморена – самі кістки й шкіра. Не витримує хворий хребет навіть пів години вертикального положення. Кількарічної давнини травма, коли п’яний мотоцикліст збив її на пішохідному переході, дає про себе знати. Лікар сказав, коли б одразу звернулася за допомогою до медиків, то все було б добре. Але ж мама тоді всі гроші віддала батькові. Йому, бачте, заманулося власну справу розпочати! Прогорів…

А за кілька місяців по тому зібрав речі й назавжди пішов від них до іншої жінки. Відтоді вони з Даником більше не бачилися. Хоч і живуть в одному містечку.

– Привіт! – батько повільно спустився сходами. – Ого, як виріс! Чоловік!

– Мама хвора, – врешті спромігся виштовхати з грудей два скрипучих, ніби пересипаних піском, слова. – Потрібна операція.

– І що? Я ж не лікар.

– Не вдавай, що нічого не розумієш! – глухо промовив. – На операцію потрібні гроші. А в нас їх немає. Усе витратили на ліки. Тому й прийшов, щоб просити в тебе допомоги.

Сергій задумливо пожував м’ясисті губи, знизав плечима.

– Треба подумати…

Вікно розчахнулося навстіж. Галина випхала рогату від бігуді голову.

– Немає чого думати! – гаркнула. – Ти ще кредит за машину не віддав.

Вікно зачинилося. Даника ніби окропом обдало від почутого. Звів на батька похмурий погляд. Той відвернувся.

– Он як, – голос надламався, із грудей вирвався схлип. – Ненавиджу!

Вискочив із двору й побіг, не озираючись. Блукав містом, щоб заспокоїтися, привести до ладу думки. Та коли вже майже дійшов до свого будинку, знову накрило цілковитою безнадією. Що робити? Де знайти гроші на операцію?

Нікого з маминої родини не має, бо в сиротинці виховувалася. Сів на лавочці біля під’їзду. Важко схилив голову на руки… Раптом на плече лягла тепла долоня. Смикнувся від несподіванки. Зустрівся поглядом зі співчутливими очима тітки Люби, котра мешкала поверхом нижче.

– Як мама? – тихо запитала й сіла поруч.

– Хворіє, – ледве зміг розтулити рота.

– Якщо потрібні гроші на ліки, не соромся, кажи. Дам, скільки треба.

– Не маєте стільки, – він схлипнув. – Я до батька ходив. Просив на операцію. А він не дав!

– То й не треба! – лагідно погладила його по голові, наче маленького. – Викинь із голови все зайве і більше не плач. Скільки треба на операцію?

– Тридцять тисяч гривень.

– Знайдемо… Іди додому, щоб мама не хвилювалася. Не треба їй бачити твоїх сліз.

Підвівся і поплентався на свій третій поверх. А ввечері, коли за вікном згущувалися сутінки, у двері подзвонили. Біля порога стояли сусіди на чолі з тіткою Любою.

– Ми тут трохи зібрали. Тримай, – простягнула йому пухкий конверт.

– Дякую, – прошепотів, намагаючись проковтнути клубок, що застряг у горлі.

– І ось це мамі передай, – ще одна сусідка поставила біля дверей сумку. – Там продукти, книги, щоб у лікарні було що почитати. Нехай одужує швидше!

Даник заніс усе на кухню, відкрив конверт. На стіл посипалися гроші. Перерахував – тридцять тисяч. Губи дрібно затремтіли, і він затиснув рота, щоб знову не розплакатися. Чомусь сьогодні ну зовсім розкис!

…За вікном авто пробігали рідні краєвиди. Ті ж самі вулички, сквери, крамнички. Тільки все – сучасніше і яскравіше. Краєм ока зачепився за невеличку крамницю квітів. Раніше її тут не було. Зупинив авто на узбіччі. Треба купити квіти. У крамничці було тісно. Задушливе, просякнуте спекою і квітковим духом приміщення йому відверто не сподобалося, але терпляче чекав, доки опасиста продавчиня завершить переставляти на підлозі пластикові ємності для квітів і нарешті підійде.

Пройшовся уздовж рядів троянд. Вибрав найкращі – темно-вишневі, з оксамитовими пелюстками. Матуся такі дуже любить.

– От пощастило комусь із чоловіком! – захоплено цокнула язиком продавчиня.

– Це для мами, – усміхнувся, намагаючись пригадати, де він бачив цю жінку…

– Сергію! – крикнула кудись у закапелок крамнички. – Принеси папір, треба квіти загорнути!

Її неприємний голос здригався від роздратування. Мимоволі озирнувся, щоб розгледіти того, на кого так відверто сердилася жінка при сторонній людині. За мить із темного закутка випірнув худий і сивий чоловік. На зморшкуватому обличчі тьмяніли невиразні й стомлені очі. Забракло повітря. За чотирнадцять років такі разючі зміни? А куди ж подівся той вгодований самозакоханий чоловік? Швидко дістав портмоне, відрахував потрібну суму. На решту навіть не глянув. Забрав троянди й рушив до дверей. І вже коли виходив, озирнувся і холодно поцікавився:

– Ти мене не впізнав? Не впізнав рідного сина? – не міг стримати гірку усмішку.

Продавчиня голосно зойкнула й притулила долоню до грудей. Данило обвів поглядом крамницю.

– Ви б розширилися трохи, – сухо кинув. – Надто мало місця. Певно, не дуже йдуть справи. Якщо гроші потрібні, то звертайтеся… Я ж колись у вас просив. Можете не соромитися.

Сергій густо почервонів і схилив голову. Плечі зрадницьки затремтіли. Данило мовчки вийшов із крамнички й рушив до новенької іномарки. Обережно поклав квіти на сидіння поруч. Мама зрадіє. Вона обожнює квіти. Саме тому його вітчим Роман щороку власноруч насаджує біля їхнього будинку кілька десятків кущів троянд, перетворивши двір на маленький куточок раю для душі.

Озирнувся назад. Салон автомобіля був забитий подарунками для сусідів. Він часто їм робить такі сюрпризи. А на наступні вихідні запросить усіх до ресторану. Хоче свої заручини із Наталочкою відсвяткувати в тісному колі найближчих людей. Тих, хто підтримав і не залишив у біді. Адже буває так у житті, що чужі можуть стати ріднішими за рідних.

Ірина Ясінська

«Погляд часу» №49-02.12.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *