Нерідний син

Нерідний син
Нерідний син

«УЮТ» №24-2019

Марта збиралася заміж за Матвія. Матвій – удівець. Із трирічним сином на руках. Марті радили: знайди собі нареченого без «прицепа». Навіщо тобі з чужою дитиною няньчитися?

Але в неї були причини, аби швидше залишити рідний дім. Удома вічні скандали. Характер у батька жорсткий. Усе має бути так, як він скаже. Через це Марта в дівках засиділася. Крім того, Матвій заможний. А ще про батьків нареченого казали: живуть, як голуби. Степан завжди свою дружину Надійкою називає.

Матвій запитував Марту, чи любитиме вона його сина. Відповідала згодою, хоча відчувала: не зможе полюбити хлопчика. Він їй так нагадував покійну Лесю, за якою багато парубків сохнули!

Марта з Лесею були подругами. Леся в усьому була першою. І в навчанні, і співала гарно. І одягалася модно. А яку вроду мала! Марта була її тінню. Заздрила подрузі.

Марта була старшою дружкою на Лесиному з Матвієм весіллі. Подумки «приміряла» до себе нареченого найкращої подруги. Розуміла, що це гріховно. Але не могла змиритися, що комусь дістається все найкраще. Леся і на лікарку вивчилася. І сина відомої у місті родини в чоловіки бере. І вже новий будинок молодятам батьки почали зводити.

А що вона? Закінчила курси швачки. Влаштувалася працювати в третьосортне ательє. Про кавалерів батько каже: пройдисвіти. Мати в сім’ї слова ніколи не мала…

…Вибір Матвія здивував багатьох. Можливо, вирішив одружитися на Марті тому, що була найкращою подругою покійної дружини. Завжди при зустрічі розпитувала про сина. І неодмінно додавала щось на кшталт:

– У Ромчика Лесині очі. І Лесина усмішка. Шкода, що так рано відійшла. Вона була такою неймовірною! Ми всі її любили. А я втратила майже рідну сестру.

Коли ж бачила Матвія з сином, так уже щебетала до малого…

Матвієві батьки не перечили синові, але й не були в захопленні від майбутньої невістки. Хоча, сподівалися, що Марта стане гарною матір’ю для їхнього внука. Але вона стала мачухою. Як із народних казок. Злою й недоброю.

…Ромчик відразу почав сторонитися нової батькової дружини. Недарма кажуть: діти все відчувають. Марта перед Матвієм сюсюкала до Ромчика. А коли чоловіка не було вдома, кричала.

Якось Ромчик поскаржився батькові:

– Тьотя кричить на мене.

– Ну, що ти таке кажеш, сонечко? – зробила здивовані очі Марта.

…Марта хотіла народити дитину, аби ще більше прив’язати Матвія до себе. Але завагітніти не могла.

– Усе добро твого чоловіка і його батьків малому дістанеться, якщо не народиш, – щоразу втовкмачувала Марті її мати й радила звернутися до ворожок.

– Шарлатани вони всі. Тільки грошей хочуть.

– А ти що, свої гроші платиш? Матвій і не муркне.

Ворожки не допомогли. Ще й одна сказала, мовляв, між вами тінь якоїсь жінки стоїть. Марта потрактувала це по-своєму: Леся з того світу шкодить. І ще більше не злюбила Ромка.

– Гарний у вас син, – часто казали Марті.

– То не рідний, – відповідала.

Ромко нікому нічого не розповідав. Гадав, зробить цим боляче батькові. Якось випадково підслухав телефонну розмову Марти:

– Ну, який він мені син?! Ще й на Леську схожий. У школі її ненавиділа, хоча й начебто подругами були. І синочка її терпіти не можу. Але мушу. Заради Матвія. Живу гарно. Про таке можна тільки мріяти. А Ромко скоро школу закінчить, вступить куди-небудь і піде з дому. Не можу дочекатися, коли не буду щодня бачити копії покійної Леськи…

Ромко не дослухав розмову. Йому було гірко й образливо.

…Роман був студентом, коли Матвія звалив грип. Потім було ускладнення, а згодом чоловіка не стало.

Ще й року після смерті Матвія не минуло, як у кавалери до Марти почав набиватися Дмитро.

Дмитро працював електриком. Якось ремонтував щось у Мартиній оселі. Господарка чоловікові сподобалась. І вирішив підбити клинці до багатої вдови. Та була не проти.

Коли Роман приїхав на вихідні додому, мачуха заявила:

– Тут буде жити мій новий чоловік.

І хлопець не стримався. Виказав усе. І про підслухану розмову, і про те, як Марта на нього кричала та ображала в дитинстві, а він мовчав, бо любив батька. Пригрозив усе розповісти дідусям і бабусям. Марта особливо побоювалася Матвієвих батьків.

– А хату не ви будували! Не ваша вона! І чужий дядько жити тут не буде! – випалив наостанок.

– Ненавиджу тебе! – зарепетувала у відповідь.

Дмитрове кохання до Марти закінчилося біля хвіртки, куди не впустив його Роман. Чоловікові зайвих клопотів не треба було.

Марта ж потай почала продавати цінні речі з хати. Трохи грошей мала. Дещо виручить і купить собі або квартиру, або невеличкий будинок. Розуміла: якщо Роман після університету повернеться додому й працюватиме в їхньому місті, життя їй тут не буде.

Мартина афера розкрилася, коли свекруха побачила на доньці своєї знайомої прикрасу покійної Лесі. Це була ексклюзивна річ, замовлена на Лесин день народження. Виявилося, з хати багато чого зникло. Тоді Марті поставили умову: або забираєшся звідси з миром, або… На той час їй уже вистачало грошей, аби придбати житло.

…Романа Матвійовича пацієнти поважали. У нього добре серце й золоті руки, казали про хірурга.

…Жінку привезли до лікарні у тяжкому стані. Потрібна була термінова операція. Вирішили викликати Романа Матвійовича. Пішов у відпустку, але ще не встиг поїхати на відпочинок.

Він упізнав Марту… Але він лікар. І емоції – не найкращий порадник. А операція буде складна.

Марта також його впізнала.

– Роман? – прошепотіла.

– Ви знаєте цю жінку? – поцікавилася молоденька медсестра.

– Це моя мама.

– Як? Її привезла швидка. Сказали, що вона самотня.

– Вона… була моєю мамою.

Медсестра нерозуміюче кліпала очима.

…Він так і не поїхав на відпочинок. Через Марту. Крім нього, у неї нікого не було.

– Ким вам доводиться Роман Матвійович? – поцікавилась у Марти одна з сусідок по палаті. – Так дбає про вас.

– Це мій син. Нерідний.

– Зате добрий і вдячний. А тут від рідних дітей не завжди допомоги й пошанівку дочекаєшся.

Жінки почали скаржитися на всіх і вся.

Марта відвернулася до стіни. Вдала, що спить.

– Я чула колись історію про Романа Матвійовича і його мачуху, – тихо мовила інша жінка. – Батько нашого лікаря вдівцем був. Одружився з нею. З бідносі витягнув. А вона, коли чоловік помер, обікрала будинок. Усе винесла. А добра там було… Пасинка мало з хати не вигнала. Навіть хотіла продати господарку. Її, начебто, до суду викликали. Але відкупилася краденим.

«Не так! Усе не так!» – безмовно кричала Марта.

До палати зайшов Роман.

– Ваша мама спить, – сказала жінка, яка розповідала сусідці про Марту.

Щойно за лікарем зачинилися двері, продовжила:

– Яка несправедливість! Такій, – кивнула в бік Марти, – славний син дістався. А ще я чула, що вона…

Марта тісніше зімкнула повіки. Але сон, як на зло, не йшов…

Ольга Чорна

FacebookTwitterPinterest

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *