Невідоме та відоме про Різдво
Різдво – чудове свято сім’ї, любові та надії. Для православних Різдво належить до найбільших свят в історії людства, свято на честь того, що сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, став людиною, щоб врятувати людей усього світу, допомогти їм побачити правильний шлях у житті. У цей день прийнято вибачати образи минулого та дякувати тим, хто підтримував людину увесь рік. Проте Різдво не просте свято, воно овіяне загадками та цікавими традиціями.
Прикрашання ялинки насправді символ не Нового року, а Різдва. Вічнозелена рослина з давніх часів уособлювала вічне життя та відродження. А у християнській релігії її називали деревом Ісуса. Змішання новорічних та різдвяних традицій сталося у 30-ті роки ХХ ст. Через антирелігійну пропаганду у СРСР у 20-ті роки заборонили святкувати Різдво. Однак у 1935 році у Кремлі до Нового року влаштували дитячий ранок, де прикрасили зелену красуню. До того часу більшість людей забули, що зірка на верхівці – не просто для краси. Це символ Віфлеємської зірки.
Ялинкова куля – насправді стилізоване райське яблуко. Раніше ялинки прикрашали саме цим фруктом по аналогії з райським деревом. Потім до яблук почали додавати пряники та печиво. Гілки не витримували такої ваги, тож замість яблук вигадали скляні прикраси. Перша ялинкова куля з’явилася у Саксонії у XVI ст.
Багато астрономів намагалися дізнатися, чим насправді була Віфлеємська зірка. Спалаха наднової бути не могло – наша галактика занадто стара. Є декілька гіпотез, які пояснюють біблійське небесне явище. Одна з них припускає, що це була комета, інакше, як вона могла йти небом і вести за собою волхвів. Інша гіпотеза говорить, що у день народження Христа Меркурій підійшов ближче до Землі і відбив від себе світло одразу кількох інших планет, які вишикувалися у небі якось по-особливому (якщо їх з’єднати лініями, вийде два накладених один на одного трикутника – зірка Давида), – і Меркурій «засяяв» яскравіше.
Цікаво, що три східних царя (волхви) Валтасар, Гаспар і Мельхіор, які прийшли до Ісуса також були вченими-астрономами. Відомі й ті цінні подарунки, що вони принесли малому Месії: золото, ладан і смирну. Золото підносили царям. Ладан – коштовну ароматичну смолу особливого дерева у давні часи підносили у знак благоговіння. Смирною, цінною ароматичною смолою, у той час змащували померлих. Тож волхви принесли Христу золото як Царю, ладан як Богу, смирну як Людині. Ці дари збереглися й до сьогодні. Вони знаходяться на святій горі Афон у монастирі святого Павла.
Точна дата народження Ісуса Христа у Біблії не згадується. Науковці досі не з’ясували, яка дата достовірна, і навряд чи дізнаються.
Саме у ніч перед Різдвом, за народними повір’ями, панують дві сили: добра та зла. До якої людина примикала, та й творила з нею дива. Одна зазивала колядувати і славити народження Христа за святковим столом, а інша збирала на шабаш відьом. Ворожіння на Різдво по праву вважаються найбільш правдивим і своїм корінням сягає часів язичницької Русі.
До Різдва віруючі мають витримати 40 днів посту. За суворими правилами останній день найбільш жорсткий – 6 січня людям рекомендовано не вживати ні води, ні їжі до першої зорі – символу зірки Віфлеємської. Тоді дозволяється вкусити сочево (пісну страву, яка готується з пшениці чи рису з медом та фруктами). Саме тому російською Святвечір називають «Сочельник».
За традицією, на Святвечір мало бути 12 пісних страв: кутя, відвар, горох, капусняк, рибні страви, голубці, борщ, вареники, млинці, каша, пиріжки, гриби. Після вечері, яка тривала 3-4 години, кутю та деякі інші страви не прибирали зі столу, а залишали для духів, які будуть сідати за Святу вечерю вдруге. Для них також ставили склянку води та чистий рушник.
Ранесенько до схід сонця 7 січня починали ходити хлопчики-віншувальники (дівчаткам ходити з вітаннями не годилося) і «віншували». Віншувальникам дуже раділи, бо господарі переживали, щоб першою не прийшла особа жіночої статі (це віщувало хвороби). Тому радо обдаровували хлопців грішми та гостинцями (цукерками, яблуками, горіхами і т. п.).
Перші дитячі ватаги колядників ішли у підвечірок 7 січня. Кожен мав через плече торбинку, куди складали гостинці. Коляда – це гімн Христу, оспівування його народження. У щедрівках славлять природу, закликають весну. Дехто ходив по хатах із вертепом. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде Новий рік.
Прикмети: «Якщо на Святвечір сніжна погода – буде урожай на хліб». Вважалося, що у цей день, останній перед Різдвом, снігопад – вірна ознака процвітання господарства у новому році. А якщо у цей день мороз – у сім’ї буде злагода і любов. Зрозуміло, ці прикмети та упередження усього лише «луна» язичницьких святкувань та традицій, що не мають відношення до великого християнського свята.
