Оце так!
А у килимі померла людина

Їдучи у поїзді, завжди зустрічаєш цікавих людей. Хтось анекдот розкаже, хтось цікаву історію повідає. І ось одного разу бабця Марія (так звали мою супутницю) розповіла, як діти перевозили свою померлу маму на місце поховання у рідне село. Померла людина (звали її Ганна) була сусідкою бабці Марії.

Коли вона занедужала, діти забрали її до себе у місто. А це понад тисячу кілометрів від рідної домівки! Але заповідь бабусі Ганни була така: коли помре, щоб поховали її обов’язково у селі, де вона народилася і прожила увесь вік, де похований її чоловік Іван. І щоб могили були поряд. Для цього і місце було відведено завчасно.

Пройшов час, і померла людина. Дітям діватися нікуди, треба виконувати наказ матері. Через ритуальні послуги перевезення коштувало дуже дорого, таких грошей на той час у них не було, та й часу обмаль, треба якнайшвидше ховати покійну. Порадившись, вони вирішили відвезти небіжчицю своїм автомобілем: і затрат менше, і назад буде чим добиратися. Загорнули вони тіло баби Ганни у килим, прив’язали зверху на багажник і рушили у дорогу. Дорога нелегка і далека, з дому вони прихопили трішки їжі, та її виявилося замало. Проїжджаючи через якийсь райцентр, вирішили зайти у магазин, аби щось купити поїсти. Та коли повернулися до машини, то згортка з мамою не побачили. Хтось поцупив килим, бо вигляд у нього був ще гарний. Вони негайно звернулися до міліції. Шукати довелося не дуже довго. Померла людина разом із килимом знайшлася при виїзді з містечка біля траси у лісосмузі. Очевидно, крадії вирішили подивитися, що загорнуто у килим, бо він заважкий. Розгорнули, а там… Це вже кримінал, тож покинули «здобич» і навтьоки.

Після розборів у райвідділі міліції, покійницю врешті віддали родичам, і вони таки привезли її у рідне село для поховання. Так бабця Ганна, хоч і з пригодами, знайшла свій спокій на цвинтарі рідного села, біля свого чоловіка.