Останні дні війни: спогади очевидців

День Перемоги

8 травня, у річницю капітуляції нацистської Німеччини, людство відзначає День пам’яті та примирення, коли у всьому світі вшановують жертв Другої світової війни.

Спогади людей, які на власні очі бачили, як занепадала нацистська імперія та як закінчувалася одна із найбільш страшних воєн в історії людства.

Микола Нікулін
Сержант гвардійської важкої гаубичної бригади Радянської армії:

– Німецьку столицю було видно здалеку. Вночі на горизонті здіймалося багряне полум’я. Вдень над морем вогню виднівся ще багатокілометровий стовп диму. У місті панувала оргія руйнування. Літаки, гармати, “катюші”, міномети скидували на Берлін тисячі тонн вибухівки. Уперед дорогою котився суцільний потік машин із солдатами, припасами, а також танки, гармати й інша військова техніка.

У протилежному напрямку йшли лише санітарні автобуси та численні загони звільнених іноземців. Італійці, бельгійці, поляки, французи. Вони везли барахло у візках, нав’ючували його на сідла велосипедів і завжди гордо несли свої національні прапори. Ось пройшла група англійських військовополонених у пошарпаних, але випрасуваних мундирах, хизуючись виправкою. Вони поважно віддавали нам честь. Траплялися і росіяни, завезені для роботи до Німеччини. Жінки голосили, зустрічаючи наших солдатів.

Берлін був купою палаючого каміння. Багато кілометрів руїн. Вулиці засипані уламками, а по сторонах не будинки, а лише стіни з порожніми прорізами вікон.

Одного разу позаду такої стіни вибухнув важкий німецький снаряд, і вона почала спершу повільно, потім усе швидше й швидше падати на загачену людьми вулицю. Пролунало дике виття, але втекти ніхто не встиг. Тільки червоний цегляний пил піднявся над місцем події. Щоправда, кажуть, потім вдалося витягти живими танкістів із засипаного танка. Решта були розчавлені. Завдяки щасливому випадку я не дійшов метрів п’ятдесят до цієї стіни і був лише свідком обвалу.

У межах міста бої були вкрай озлоблені. Сходилися впритул. Часто в одному будинку були і німці, і наші. Билися гранатами, ножами і чим завгодно. Величезні, незграбні гаубиці нашої бригади вивезли на пряму наводку і в упор, як із пістолетів, розбивали з них стіни і барикади. Було багато втрат серед гарматної обслуги. Старші люди, які провоювали всю війну у відносній безпеці біля гармат, які зазвичай стріляли з тилу, тепер змушені були битися врукопашну і зіткнутись із тими ж небезпеками, що і піхота.


Григорій Осинецький
Капітан, командир батальйону 220-го гвардійського стрілецького полку:

– Перед нами був справжній зоологічний сад, не тільки за назвою. Ми чули ревіння тигра. Мої солдати сміялися: “Це не те лігво звіра, тут набагато більш мирні звірі, ніж ті, з якими довелося нам майже чотири роки воювати”…

О третій годині ночі ми пішли у наступ. Німці групками по дві-три людини займали оборону у різних місцях саду, у звіриних печерах і ровах. Звірі розбіглися садом, крізь стрілянину ми чули знову рев тигра, виття шакала, нявкання диких котів. Хтось помітив на високому гіллястому дереві якусь фігуру і вирішив, що це ворожий снайпер-“зозуля”. Протріскотіла автоматна черга, фігура шкереберть полетіла з дерева на землю. Яким же було здивування і засмучення бійців, коли вони побачили, що вбито мавпу. Ми пройшли майже увесь зоологічний сад і натрапили на цегляну стіну.

Тут я вирішив застосувати артилерію. Під’їхали автомашини. Командир другої роти старший лейтенант Кручинін доповів: попереду величезна фортеця. Це було для нас певною несподіванкою. На карті фортеці не було. Я подумав, що Кручинін називає фортецею якусь укріплену будівлю. Але він наполягав на своєму: величезна п’ятиповерхова фортеця, вікна закладені сталевими плитами; машини розвернулися, гармати б’ють по фортеці, але не пробивають її стін. Я підійшов і побачив у досвітній імлі величезну похмуру вежу… Ми ходили навколо чотирикутної вежі-фортеці. Усередині її чувся шум. Усі двері фортеці були щільно закриті. З-під сталевих щитів, які закривали вікна, німці вели автоматний вогонь. Але ми ходили під стінами фортеці і тому були невразливі. Навколо стирчали рейки і їжаки, стояли розбиті осколками наших снарядів автомашини…

Ми кричали німецькою і російською: “Відкривайте двері, здавайтеся!” Несучи рюкзаки з барахлом, казанки, амуніцію, німці виходили з дверей. Вони тут же кидали зброю, і вже скоро біля виходу з фортеці утворилася величезна гора гвинтівок, автоматів. За нашою командою німці шикувалися і партіями під конвоєм йшли до нас у тил. Яких тільки типів ми не побачили тут!.. За кілька годин ми прийняли близько 2,5 тис. полонених.


О. Горбовцев
Автоматник, учасник боїв за Дрезден:

– На світанку, 7 травня, злізши із танків, ми зайняли оборону на окраїних вулицях Дрездена. Нас здивувала абсолютна тиша цього нібито зовсім мирного міста. Й у серці кожного з нас була якась радісна тривога, після сильних боїв – і раптом це “зовсім спокійне” велике німецьке місто не очікувало нас зустріти без бою. Саме так, що не очікувало.

Кожен будинок, кожен дах будинку був укріплений есесівськими кулеметниками і фаустпатронниками. Зав’язалися сильні вуличні бої. Ми із запеклими боями займали будинок за будинком, вулицю за вулицею з почуттям весняної бадьорості і ще з якимись невідомими почуттями, які підказували кожному з нас близькість миру…

Бої йшли весь день, усю ніч, і лише до ранку 8 травня ми підійшли до центру міста. Цілими колонами йшли німецькі солдати, покидавши зброю, до нас у полон. На вулицях лежали цілі гори покинутої солдатами зброї всіх видів. Вулиці засяяли білими прапорами, які сповіщають про капітуляцію міста, всі мирні жителі міста виходили на вулиці з білими пов’язками на рукавах і веселими посмішками на устах, із вигуками: “Гітлер капут, ес лібе русиш солдат”.

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterest