П’ять хвилин і все життя

Давно вже немає Людмили Марківни, але багато хто продовжує з інтересом переглядати фільми з її участю. Любов до неї – що за життя, що після смерті – носить істинно народний характер.

Людмила Гурченко у фільмі «Карнавальну ніч»
Кадр з фільму «Карнавальна ніч»

Вона увірвалася до нашого життя у стрімкому вирі рязанівської «Карнавальної ночі» – небаченому досі бурлеску, майже сьогоденні кабаре з танцями, піснями, чечіткою і фокусами. Проста і нехитра комедія про ганьбу бюрократа надовго залишилася одною з улюблених новорічних фільмів: «Карнавальну ніч» регулярно показували по телевізору, і чарівна Лєночка Крилова з осиною талією, дзвінким голоском у черговий раз співала пісеньку про п’ять хвилин.

Ельдар Рязанов, треба віддати йому належне, був вірний своїм акторам – у тому числі і Гурченко.

Він подарував нам «іншу» Гурченко – у «Вокзалі для двох» вона зіграла одну з головних жіночих кінометаморфоз: її офіціантка Віра на наших очах перетворюється з класичної хабалки у вразливу і самотню жінку, здатну на справжнісінький подвиг: вона йде за коханим чоловіком до кінця, аж до в’язниці, перетворюючись мало не в нову декабристку. І фінальне гурченське: «Грай!», яке вона говорить герою Басилашвілі, який уже спізнюється на вечірню перевірку в колонію (і ризик отримати покарання аж до подовження терміну ув’язнення) – це вже більше, ніж просто наказ, це – єдиний шлях до порятунку, який бачить лише вона – жінка, віддана почуттям і готова боротися за свого чоловіка до кінця.

Вокзал для двох
Кадр з фільму «Вокзал для двох»

Геніальний Олексій Герман зніме її в «Двадцяти днях без війни», і дует із Юрієм Нікуліним стане справжньою перлиною світового кінематографа. Її Ніна Миколаївна – романтична, розумна, але одночасно проста і зрозуміла жінка, покалічена війною, але та, яка приймає коротке щастя і швидке почуття з неймовірною радістю й одночасно з істинно християнською смиренністю.

Двадцять днів без війни
Кадр з фільму «Двадцять днів без війни»

У ній бачили артистку універсального жанру – її талант співачки і танцівниці часом використовували куди частіше, ніж акторські дані, але навіть крихітна поява Гурченко в кадрі запам’ятовувалася назавжди.

Вона реалізовувалася не тільки як актриса – вона багато писала: її книги і короткі замітки-розповіді про друзів і близьких були пройняті теплотою і ніжністю: особливо зворушливо писала про свого батька – по суті головного чоловіка в її житті, розумну і благородну людину, яка прищепила маленькій Люсі любов до музики, пісень і танців, навчила її трудитися і не схиляти голову перед бідою. Ця залізна воля і аж ніяк не жіноча витримка дозволять Гурченко, незважаючи на труднощі, вижити і не змінити власним принципам. Вона ніколи не перебувала у жодній партії і стала єдиною артисткою – не членом КПРС, хто був удостоєний звання народного: і справді, якщо Гурченко – не народна артистка, то кого ж тоді вважати народними?

Вона любила джаз, крім того, вона його прекрасно знала. Цю любов вона щиро поділяла з друзями по знімальному майданчику і театральній сцені – Зіновієм Гердтом і Андрієм Мироновим. Вона і сама була, як джаз – завжди готова на несподівану імпровізацію, в її танцях був ритм, і, ох, як же вона відчувала свінг! Навіть американські музиканти, одного разу працювали з Гурченко, здивувалися тому, як вона вміє співати і грати джаз нарівні зі справжніми американськими джазменами!

Чутки часто звинувачували Гурченко у зайвій театральності, картинності і схильності до позерства, але на всі ці закиди вона мовчазно відповідала черговим різким і по-гурченківськи прямолінійним вчинком.

Навіть фізичний біль їй був не перешкодою: ніхто з глядачів не здогадується, що свою маму – Козу – Гурченко грає… зі зламаною ногою. Травма сталася прямо на зйомках фільму, але процес не можна було зупиняти – і Гурченко повернулася до роботи без найменших зовнішніх ознак травми: ніякої кульгавості чи обмеженості в рухах. Вражаюче, яка неймовірна сила була закладена у цій жінці! І навіть у відверто комічній ролі, як, наприклад, у свою Раїсу Захарівну з меньшовського фільму «Любов і голуби» – вона примудрялася вплітати елементи іронії і часом навіть трагізму: коли самотня і покинута Васею Раїса плаче, притискаючи до себе крихітну собачку, героїню Гурченко мимоволі жалієш. Але одночасно – цитати її Раїси Захарівни ми вимовляємо мало не щодня, включаючи найвідомішу: «Ну, чому ж – фарбована? Це мій натуральний колір».

Любов і голуби
Кадр з фільму «Любов і голуби»

Вона – і про це мало хто знає – усе життя складала музику і пісні, але у статус офіційного композитора їй перейти так і не вдалося: у радянські роки це було неприпустимо – і Гурченко складала, але складала «у стіл», і лише за кілька років до смерті зняла, як режисер, фільм «Строкаті сутінки», де виконала і головну роль, і виступила в якості автора пісень.

«Погляд часу» №51-17.12.2020

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber
Теми:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *