Павло Зібров:
“У державі – голод на українські пісні”

Павло Зібров

Звання народного артиста Павло Зібров отримав у 1996 році. Проте справжня народна популярність і слава прийшли до нього трохи раніше, із виходом пісні «Хрещатик».

 – Як вважаєте, чому на зміну пісням Юрія Рибчинського та Степана Галябарди у виконанні справжніх народних артистів прийшли гурти-одноденки з примітивними текстами й оголеними тілами?

– Час змінився, а разом із ним смаки, мода, стиль. Народ хоче відпочити на концерті, розважатися і не думати ні про що. Справді, колись були популярними пісні Степана Галябарди, і я вдячний долі, що першим із поетів мені зустрівся саме він. Потім познайомився з Юрієм Рибчинським.

– І саме він написав пісню «Хрещатик», яка довго залишалася вашою візитівкою.
– Завдяки їй одного ранку прокинувся знаменитим. І нині вона також залишається популярною, співаю на кожному концерті. Із нею як гість поїхав на «Слов’янський базар» до Вітебська. І там отримав найбільший у моєму житті комплімент, який пам’ятаю й досі. Спускаюся зі сцени у гарному білому костюмі, ще не сивий, молодий Зібров. І до мене звертається ведуча: «Ви є… як вам це сказати…» Довго не може підібрати слова і зрештою каже: «Ви є уособленням державного племінного фонду України». Повертаюся до Києва, а в газеті «Киевские ведомости» на першій шпальті: «Держплемфонд України – Павло Зібров» (сміється).

– То що теперішніх шанувальників приваблює в артистах?
– Здатність дивувати! Нині доля артиста залежить від продюсера, а раніше були худради, які просіювали артистів крізь сито перед виходом у телевізійні та радіоефіри. Тепер музичні редактори на Радіо-станціях – молоді хлопці, по 25-27 років, ніхто не дбає про духовність, усі займаються комерцією. А для ухвалення сприятливих для українського шоу-бізнесу законів, зокрема, про авторське право, потрібне величезне лобі в парламенті, за яке потрібно платити.

– То, виходить, доля більшості українських виконавців залежить від музичних редакторів радіо-станцій?
– У мене складається враження, що саме ці хлопці з ФМ-станцій визначають музичну моду та формують смаки українського народу. Єдине, чого вони не розуміють, що слухачі це не лише ті, кому до 35 років. І обирають те, що легко запам’ятовується й підспівується. Це, до речі, дуже велика проблема – на яких піснях виховуються наші діти. Часто люди запитують, чому не крутять на радіо українські пісні? Крутять, але дуже мало.

– Змирилися з таким станом речей?
– Із цим неможливо змиритися, бо душа все одно болить. Ти пишеш гарні пісні, платиш величезні гроші за оркестровки, які коштують 2-3 тис. доларів. Працюєш у професійних студіях, із гарним обладнанням і мікрофонами. Тексти купляєш, адже це є товар… А потім приносиш на радіо і чуєш, що ти «не формат». Або треба платити.

– То все-таки можливість потрапити до ефіру є?..
– Я увесь час займаюся музикою, закінчив дві консерваторії. Усе життя жив, спав і їв разом із музикою. Більше 15 років викладаю в університеті культури вокал. І мені соромно платити гроші радіостанціям, щоб мене почув народ.

– Але у вас все-таки є концерти й шанувальники…
– Нині здебільшого даю концерти на курортах і в невеликих містах. А про нові пісні шанувальники дізнаються на концертах і завдяки дискам, які продаються під час концертів. Причому купляють і українці, і росіяни, і білоруси. Тому що в народу голод на українські пісні.

– А чи вважаєте за щасливий лотерейний квиток для молодих виконавців участь у різноманітних шоу? Скажімо, «Голос країни».
– Прекрасна можливість досягти успіху. Єдине, що протягом шоу ними опікується ціла команда: перукарі, стилісти, педагоги. Проте після шоу – ніхто. Тому мені шкода цю молодь.

– Яку професію обрала ваша донька?
– Хоче стати актрисою. Та спочатку вона отримає якийсь земний фах, а потім мріє закінчити театральний інститут в одній з європейських країн. І я не проти. Адже колись і моя мама побачила у мене схильність до співу, та запитала у людей, який найкращий навчальний заклад є в державі, де співають і грають на музичних інструментах. А мешкали ми у глухому селі, мама працювала звичайною вчителькою. Тож, коли мене донька запитує: «Тату, наспіваєш мені на навчання за кордоном?». Я кажу: «Наспіваю».

Ваш шлюб вважають одним з найміцніших у вітчизняному шоу-бізнесі, адже ви прожили разом аж 22 роки.
– Секрет нашого щасливого сімейного життя криється у тому, що я ніколи не смію суперечити Марині. Я відверто можу сказати, що ми живемо за принципом «як тато скаже, так по-маминому й буде». Так, я підкаблучник, але так мені і простіше, і спокійніше. Марина – моє все, без неї я не уявляю свого життя». Проте є у мене один секрет, який доводиться приховувати від дружини вже протягом багатьох рокі: я дуже люблю деруни і вареники, але дружина їх ніколи не готує. Адже вона дуже ретельно стежить за моїм зовнішнім виглядом. Тільки десь на гастролях я можу втекти від її дієтичних продуктів і потайки від неї вдосталь наїстися вареників зі сметаною і шкварками.

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest