Помилки батьків, які не залишають дітям шансів стати самостійними

Будь-які, навіть найпрекрасніші і люблячі батьки залишаються, у першу чергу, людьми, які можуть допустити помилку. І найчастіше керуючись благими намірами.

Помилки батьків, які заважають дітям стати самостійними
Які ж батьківські рішення зовсім не готують дитину до дорослого життя.

Комплекс відмінника. Будучи дорослими, ми розуміємо, що люди недосконалі й мають право на помилку. Але саме у цьому багато батьків, із кращих спонукань, відмовляють дітям. Чаду потрібно потрапити у топовий університет, а значить, готуємося заздалегідь – і ніяких провальних пробних іспитів!

На жаль, такий підхід далеко не завжди приносить користь, а ось сформувати страх помилки укупі з прагненням отримати вищі бали і схвалення може запросто.

Із комплексом відмінника бореться безліч дорослих, і далеко не всі вони були медалістами у школах. І якщо панічна боязнь помилитися сковує дитину перед іспитом, а вас – перед співбесідою, спробуйте уявити найгірше. Перездача? Ще одна зустріч із роботодавцем? Звучить не так смертельно, як здається.

Порівняння з іншими дітьми. «Ти зробив це гірше, ніж Марійка, постарайся бути кращим за неї» і «Ти зробив це гірше, ніж робив вчора, постарайся наступного разу» – тези абсолютно протилежні, навіть, якщо на перший погляд здаються однаковими.

Перше формулювання передбачає порівняння з чужими успіхами і, як наслідок, залежність від чужого успіху чи неуспіху.

А ось друга фраза не провокує у дитини заздрості до чужих досягнень і допомагає побачити власний прогрес: навіть якщо сьогодні ваше чадо не дісталося до вершини, те, що йому вже вдалося її торкнутися – це його заслуга.

«Це тобі не потрібно». «У музикалку ми не підемо, ти виростеш сутулою. Підемо на танці, там усі з прямою спинкою» – «мамі видніше». Самостійність починається там, де з’являється вільний вибір. А відсутність інтересу до захоплень дитини і зневага її емоцій ведуть до проблем у дорослому віці.

Токсичне «ми». «Ми» проявляється у прагненні заглянути в особистий щоденник дитини, тримати її кімнату відкритою, безапеляційно вирішувати за неї, яку футболку їй носити, і в інший токсичній турботі, коли особистість дитини сприймається не окремо, а в якості продовження батьківських прагнень або амбіцій. Визнати це можуть не всі батьки.

Удар по самооцінці. Іноді сумне зітхання або незадоволене обличчя батька красномовніше за слова вказують, що дитина не виправдала покладених на неї сподівань. У складні періоди – коли дитина програла, не впоралася або оступилася – особливо важливо опинитися на її стороні, а не в ролі судді.

Комплекс провини. Звичка багато на себе брати і регулярно відчувати провину токсична для дитини. Важка стадія – це дитина, яка «винна» в невдалих стосунках батьків, у чиїсь згаяній молодості. Той самий ефект, просто в меншому «дозуванні», надають і інші батьківські промахи.

Наприклад, реакція на реальний дитячий проступок – псування речі. Можна разом пошукати спосіб, який усе виправить, а можна лаятися і переробляти самостійно, і тоді дитина не пропрацює цю ситуацію і засвоїть у кращому випадку те, що була десь не правою. 

«УЮТ» №5-28.01.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"

FacebookTwitterPinterestViber

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *