Повернення до навчання дітей
Українські школярі, які до війни поділялися хіба що на відмінників та трієчників, учнів звичайних шкіл та престижних ліцеїв, приступили до навчання після довгої перерви у різному становищі.
Ті, хто опинився в чужій країні за кордоном, ті, хто був змушений переїхати до іншого регіону України, ті, хто отримав важкий та травмуючий досвід життя у підвалах та бомбосховищах, хто бачив війну на власні очі й кому все ще чуються вибухи навіть у безпечному місці. Ті, у кого загинули батьки, або ті, хто чекає на повернення рідних, які захищають країну зі зброєю в руках. Усі ці діти продовжують жити у стресі, і, хоч би як не відмахувалися багато батьків: «Яке тут навчання, коли війна!», якщо можливість вчитися є – це порятунок. Тому що так ми допомагаємо дітям відволіктися, стабілізуємо їх стан після пережитого жаху і ніби повертаємо до мирного життя, того, що було до війни.
Батькам: не лякатися регресу та відповідати на всі запитання. Щоб дитина відчувала стабільність, їй необхідні:
- рутина: режим дня, звичайні щоденні події, ритуали, створення нових правил;
- легітимізація почуттів та емоцій: усе, що ти наразі відчуваєш, – нормально. Нормально злитися, лаятися, відчувати пригніченість та розгубленість;
- контакти: використовуємо будь-яку можливість для спілкування, підтримуємо зв’язки, налагоджуємо нові;
- правдива, але при цьому дозована інформація;
- вправи на релаксацію;
- підтримка будь-якого «Я можу»: прості завдання, з якими дитина справляється, виводять зі стану безпорадності;
- надія: створюємо разом майбутнє, говоримо з дітьми про те, що ми робитимемо, коли все закінчиться.
Із поновленням навчання деякі батьки стали скаржитися, що дитину, яка завжди відповідально ставилася до занять, неможливо «зібрати докупи». Психологи застерігають: не чекайте наразі від дітей навчальних подвигів.
В умовах небезпеки інтелект не такий активний. Можуть бути проблеми з концентрацією. Ви спостерігатимете відкат у знаннях. Діти можуть скаржитися, що нічого не пам’ятають і нічого не виходить.
Зараз потрібно бути готовими до того, що діти нескінченно запитують одне й те саме – це потрібно їм, щоб утвердитися у відповіді і впоратися з тривогою. А наше завдання – відповідати на всі запитання, пояснювати, що ми робимо і що робитимемо. Це допоможе дитині сконструювати реальність та відчути опору.
Агресія, роздратованість, звинувачення, вимоги, скиглі – усе це наразі цілком природно, хоч і вимагає від дорослих чималих сил та ресурсів. І чим більший страх, тим сильніше може проявлятися агресія. Але ми пам’ятаємо, що будь-яка емоція краще, ніж завмирання. І при таких спалахах психолог радить говорити: «Ти злишся? Дуже важко витримати все, що зараз відбувається. Але злитися – це нормально. А ось завдавати шкоди собі та іншим – не можна. І у нас не сваряться. Хочеш, покричимо у подушку чи в банку? А хочеш – відлупцюємо подушку?». Тобто, має бути можливість для тілесного виходу агресії.
Тому всі наші вимоги до успішності краще залишити до найкращих часів. А поки що пам’ятати, що на першому місці – безпека, на другому – спілкування, на третьому – мотивація.
«Погляд часу» №16-14.04.2022
