Притча Про вірність

Пес і мандрівник

Довгою, кам’янистою, виснажливою дорогою йшла людина iз собакою. Ішла вона coбi, йшла, утомилася, собака теж утомився. Раптом перед ними – оазис! Чудові ворота, за огорожею – музика, квіти, дзюрчить струмок, словом, відпочинок.

– Що це таке? – запитав мандрівник у вартового.
– Це – рай, ти вже помер, i тепер можеш увійти i відпочити по-справжньому.
– А є там вода?
– Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни…
– А поїсти дадуть?
– Усе, що захочеш.
– Але зi мною собака.
– Вибач, але із собакою не можна. Його доведеться залишити тут.
I мандрівник пішов далі. Через якийсь час дорога привела його на ферму. Біля вopiт теж сидів вартовий.
– Я хочу пити, – попросив мандрівник.
– Заходь, у дворі є колодязь.
– А мій собака?
– Біля колодязя побачиш поїлку.
– А поїсти?
– Можу почастувати тебе вечерею.
– A coбаці?
– Знайдеться кісточка.
– А що це за мicцe?
– Це – рай.
– Як так? Вартовий біля палацу неподалік сказав мені, що рай – там.
– Бреше він. Там – пекло.
– Як же ви, у раю, це терпите?
– Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки тi, хто не покидає своїх друзів.

 

Передплата онлайн
FacebookTwitterPinterest