Про Рудика мріяли всі жінки, а він кохав тільки дружину: тихе життя Юрія Васильєва

Із такою зовнішністю актор із фільму «Москва сльозам не вірить» актор Юрій Васильєв міг би стати другим Аленом Делоном – якби жив за кордоном.

Актор Юрій Васильєв

Але він народився і жив у Радянському Союзі, і його чоловіча краса та акторський талант так і залишилися недооціненими: він знявся всього в трьох десятках фільмів і помер у 59 років, не встигнувши постаріти.

Усі пам’ятають його Рудика з культового фільму «Москва сльозам не вірить» – самовпевненого спокусника і кар’єриста. Юрій Васильєв сильно відрізнявся від свого героя. Майже 40 років він залишався вірним і своїй дружині, і рідному Малому театру.

Ранній шлюб

Батько – інженер, мама – бібліотекар… Хто ж думав, що син вирішить стати артистом? А він – вирішив, і з першого разу статного красеня з пронизливим поглядом розумних очей взяли до ГІТІСу. Разом з улюбленою професією в його життя увійшла і кохана дружина: Неллі Корнієнко теж навчалася на акторському. Вони одружилися, коли їм було по 20 років.

Не хотів знижувати планку

актор Юрій Васильєв у фільмі «Журналіст»
Кадр з фільму «Журналіст»

А потім 28-річний Васильєв прославився на всю країну, зігравши у фільмі «Журналіст». Роль принесла йому успіх, фільм отримав безліч кінонагород на фестивалях, а сам Юрій, доторкнувшись до справжнього мистецтва, зрозумів: він не буде грати в «прохідних» картинах, це негідно – знижувати планку. І відмовлявся від пропозицій зніматися, якщо сценарії здавалися йому недостатньо цікавими. Але справжній успіх чекав на нього попереду – Володимир Меньшов запросив Васильєва у свій фільм «Москва сльозам не вірить», на роль Родіона Рачкова.

Родіон Рачков

До Васильєва цю роль відкинули по черзі кілька вже відомих акторів – Олег Видов, Євген Жариков, Володимир Івашов… Усі вони прекрасно розуміли: публіка часто переносить ставлення до персонажа на актора, і нікому не хотілося зливатися з малоприємним образом маминого синочка Рудольфа, що спокусив і покинув жінку з дитиною. А Юрій Васильєв із радістю погодився: ніби передчував майбутній успіх. І зумів так подати свого персонажа, що він викликає не тільки несхвалення, але і якесь навіть співчуття.

Актор Юрій Васильєв у фільмі «Москва сльозам не вірить»
Кадр з фільму «Москва сльозам не вірить»

Не просив і не нав’язувався

Здавалося б, після такого прориву актора повинні були завалити пропозиціями. Але за словами художнього керівника Малого театру, Юрія Соломіна, «Юрій ніколи не ліз і не просив. Був скромним трудівником». Васильєв не вважав за можливе нав’язуватися, він терпляче чекав, коли режисери самі його помітять.

Не дочекався. Не помітили. Актор Володимир Сафронов пізніше згадував: «До нього прилипло клеймо красеня-чоловіка. Нікому по-справжньому не спало на думку подивитися на те, що цей красень може глибоко і драматично відчувати якісь ролі». Клеймо «красеня» мучило його й обтяжувало.

По-перше, через природну скромність і делікатність: його переслідували шанувальниці, а йому ніхто не був потрібен, крім його Неллі.

А по-друге, «радянський Ален Делон» не міг розраховувати на головні ролі заводських хлопців – адже саме персонажі «з народу» користувалися популярністю у кіношного начальства. Аристократичний, витончений типаж Васильєва був не потрібен. Хіба що для виконання ролей підступних негідників, як Рудик.

Приховував хворе серце

Доброзичливий, привітний Васильєв ніколи нікому не заздрив, не ревнував, щиро радів успіхам друзів і колег. Доброго, делікатного та м’якого актора любили в театрі, любили сусіди по дачі. При цьому він не вмів заводити вигідних знайомств, не любив давати інтерв’ю, узагалі намагався триматися подалі від журналістів і уникав будь-якої публічності. І нікого не обтяжував своїми проблемами і переживаннями.

У Юрія з дитинства було хворе серце, але про це не знав ніхто, крім найближчих. Він страждав через свою незатребуваність, йому хотілося грати складні драматичні ролі, а пропонували чергового «героя-красеня». Васильєв, який не в змозі був переносити постійне нервове напруження, став багато курити, забуваючи міру.

Фатальний техогляд

4 червня 1999 року Юрій Васильєв відправився зробити техогляд, він їздив на старій «Ниві». Стояла спека, йому довелося довго чекати на сонці своєї черги. Повернувся додому вже ближче до вечора, не став нічого говорити про своє погане самопочуття дружині, щоб не засмучувати кохану. Просто приліг біля телевізора. І більше вже не встав. Причиною смерті 59-річного Юрія Васильєва лікарі назвали серцево-судинну недостатність. Незадовго до смерті йому було присвоєно звання народного артиста.

Неллі Корнієнко пережила коханого чоловіка на 20 років і завжди повторювала: «Ні, час не лікує». Вона дуже сумувала за Юрієм, не могла його забути…

«Погляд часу» №46-11.11.2021

Газета "Уют"Газета "Погляд часу"Газета "Задавака"

FacebookTwitterPinterestViber
Теми:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *